“Цезарь Куников”. ЗСУ кажуть, що потопили російський десантний корабель. Що про нього відомо і як реагують у Росії

Дрони Головного управління розвідки Міноборони України потопили російський десантний великий корабель “Цезарь Куников” (оригінальна назва) у Чорному морі сьогодні вранці. Про це заявила пресслужба ГУР та Генштаб ЗСУ.

“ЗСУ спільно з ГУР знищили великий десантний корабель окупантів “Цезар Куніков”. У момент ураження він перебував в територіальних водах України поблизу Алупки”, – йдеться в заяві Генштабу ЗСУ. ГУР згодом уточнив, що корабель потопили дрони “Magura V5”.

Більша частина екіпажу, який перебував на борту, загинула. Про це в коментарі NV повідомив представник Головного управління розвідки Міноборони України Андрій Юсов.

“Конкретних цифр поки що немає, але, за наявною інформацією, більшість екіпажу загинула”, — сказав він.

За інформацією ГУР, на борту корабля перебував вантаж з боєкомплектом.

Це не перший удар українських військових по ВДК “Цезарь Куников”.

Навесні 2022 року ЗСУ за допомогою ракет пошкодили його так, що довелося ремонтуватися рік. Тепер він пішов на дно.

Це вже 24 за ліком російський корабель, який знищили чи пошкодили українські сили з початку повномасштабної війни. Завдяки знищенню низки російських кораблів Україні вдалось відігнати Чорноморський флот РФ із західної частини Чорного моря та розблокувати транспортний коридор у порти Великої Одеси.

1 лютого Україна знищила у Чорному морі ракетний катер “Ивановец”, про долю екіпажу з того часу нічого невідомо.

Російське міноборони поки що це повідомлення не коментувало, але під ранок повідомило, що вночі “перехопили” шість безпілотників над акваторією Чорного моря.

Телеграм-канал “Крымский ветер” писав зранку про кілька вибухів у морі в районі Ялти, Місхору, Алупки та Сімеїзу.

Пізніше там додали, що “за непідтвердженими даними, атаковано російський корабель”. А над водою в районі Фороса-Кацівелі-Алупки кружляли вертольоти. Для рятувальних робіт відправили ще один корабель, йдеться у повідомленні.

За даними близького до міноборони РФ каналу “Рыбарь”, російський БДК справді вражений, але ступінь його пошкодження невідома. Ще один російський телеграм-канал “Два майора” стверджує, що “весь екіпаж живий”.

Співрозмовник ВВС серед відставних моряків цього корабля твердить, що екіпаж врятувався.

“Цезаря” знищила Magura

Корабель на початку атаки – ще на плаву

У ГУР розповіли, що російський корабель потопили за допомогою дронів Magura.

Там повідомили, що місію здійснили спецпризначенці “Групи 13” ГУР МО України.

“Ворожий корабель атакували ударними морськими дронами “Magura V5″ біля берегів тимчасово окупованого Криму неподалік міста Алупка”, – йдеться у повідомленні розвідників.

У ГУР зазначили, що “Цезарь Куников” отримав критичні пробоїни по лівому борту і почав тонути.

На відео, яке оприлюднило ГУР, видно кілька ударів та вибухів по кораблю. Зрештою, на останніх кадрах він вже ліг на бік і поринав у воду.

Також розвідники наголосили, що великий десантний корабель був одним із найновіших російських суден. Він міг вміщати 87 членів екіпажу на борту. Москва використовувала його під час воєн проти Грузії, Сирії та України.

Останні кадри відео – корабель йде на дно

Чим ще відомий “Цезарь Куников”

Військово-політичний оглядач групи “Інформаційний спротив” Олександр Коваленко докладніше розповів про ВДК “Цезарь Куников”.

Це – корабель проєкту 775, який ввели в експлуатацію у 1986 році, а побудували у Польщі на верфі Stocznia Polnocna у Гданську. Його повна водотоннажність 4 тисяч тонн. Екіпаж судна – 87 осіб.

За словами експерта, такі кораблі останнім часом використовували переважно як транспорт у логістичних ланцюжках російських окупаційних військ.

Як десантний функціонал – це 12 одиниць бронетехніки техніки та не менше 340 осіб десанту, пояснив Коваленко.

“Тому питання, коли з ним трапилося те, що трапилося, чи він був завантажений і цікаво чим, чи йшов порожняком? Але навіть якщо і йшов порожняком, це все одно – чудово! Адже в Росії жодна верф не може будувати і навіть повноцінно ремонтувати ці кораблі”, – наголосив експерт.

Що вже довелося пережити Чорноморському флоту Росії

Потоплений крейсер “Москва”

Раніше російський флот вже зазнавав:

• Удари безекіпажними дронами у морі. Наприклад, ураження ВДК “Оленегорский горняк” на рейді Новоросійська з тяжкими ушкодженнями (корабель з Північного флоту).
• Удари “Точками” по інших ВДК у Бердянську: “Саратов” здетонував від пожежі так, що йому вивернуло апарель (Засіб вивантаження десантної техніки – Ред.), і корабель ліг на дно, а “Цезарь Куников” пошкодили так, що довелося ремонтуватися рік.
• Спочатку враження штабу ЧФ РФ дронами у центрі Севастополя, а згодом – “приліт” по ньому крилатих ракет.
• Знищення найбільшого нафтосховища на головній базі.
• Підриви на мінах у відкритому морі та на рейді Севастополя.
• Постраждав від ракет “Гарпун” буксир “Василий Бех”, разом із ЗРК “Тор” на борту.

Нарешті найвідоміший епізод – накриття парним залпом українськими протикорабельними ракетами “Нептун” флагмана крейсера “Москва” з сильною пожежею та затопленням. “Вбивця авіаносців” та “загроза для НАТО” загинув від класичних дозвукових ракет.

Було ще влучання по підводному човну, носію “Калібрів”, і, одночасно, влучання по ВДК “Минск”, якому повністю “зрізало” надбудови – це ремонт на кілька років, якщо він взагалі можливий.

У ніч проти 26 грудня 2023 року в місті Феодосія українська армія завдала ракетного удару і знищила великий десантний корабель “Новочеркасск”.

Дісталося і ракетним кораблям – прямо біля причальної стіни керченського заводу “Залив” дістали малий ракетний корабель “Аскольд”, а перед цим вивели з ладу інший носій ракет – “Великий Устюг”.

Якщо Росія дійсно втратила ще один великий десантний корабель, як це вплине на хід війни?

Кореспондент ВВС Павло Аксьонов

Якщо великий десантний корабель “Цезарь Куников” справді затонув, як стверджують ЗСУ, це збільшить “рахунок” українських ВМС.

В їхньому активі ще два потоплені ВДК — “Новочеркасск”, який загинув у порту Феодосії, коли стояв під розвантаженням, і “Саратов”, який затонув у порту Бердянська в березні 2022 за таких самих обставин. Обидва кораблі вражені ракетами — “Новочеркасск” крилатою ракетою типу Storm Shadow, а “Саратов”, ймовірно, оперативно-тактичною ракетою “Точка У”.

Крім того, у вересні 2023 року ВДК “Минск” був сильно пошкоджений у сухому доку Севастопольського морського заводу внаслідок удару крилатими ракетами, а ВДК “Оленегорский горняк” у серпні 2023 року біля Новоросійська. Навіть якщо “Цезарь Куников” не потонув, він, ймовірно, все одно не зможе найближчим часом брати участь у воєнних операціях.

На хід війни в Україні чергова втрата великого десантного корабля безпосередньо не вплине — він не може запускати крилаті ракети по наземних цілях чи кораблях, а ймовірність висадки десанту на українське узбережжя (ці кораблі будувалися насамперед для таких операцій) дорівнює нулю. Однак Росія використовує ВДК для перевезення вантажів. Зрештою, це просто добре озброєні транспортні засоби.

Втім, їхнє озброєння — здвоєна скорострільна 57-міліметрова артилерійська зенітна установка, морська версія РСЗВ “Град” та переносний зенітний комплекс “Стрела” виявилися безпорадними перед безекіпажними морськими катерами, які використовує Україна.

Наразі можливості російського флоту перевозити військові вантажі скоротилися.

Але є ще одна обставина, яка, без сумніву, вплине на хід війни. Російський флот після минулих ударів скоротив свою активність у відкритому морі, значна частина кораблів перебазувалася з Севастополя до Новоросійська. Із загибеллю чергового корабля побоювання російського командування лише зростуть.

Тактика “москітного флоту”, ставку на яку Україна робила ще до початку російського вторгнення, виявилась надзвичайно ефективною, коли в неї з’явилися безекіпажні катери-брандери. Тепер війна на морі схожа на боротьбу армії добре озброєних лицарів із роєм бджіл — важкі мечі та міцні щити в ній мало допомагають.

Росії не вистачає радарів для своєчасного виявлення морських цілей, причому радари мають бути летючі, військові кораблі також здаються не дуже добре захищеними від нападу великої кількості малих цілей — їм не вистачає дрібнокаліберної артилерії, кулеметів та систем радіоелектронної боротьби.

Але всі ці заходи вимагають фінансування, зусиль та високої організації й, головне, часу, якого в умовах війни завжди не вистачає.

Також на цю тему

П’ять президентів України: чим вони запам’ятались

Шостий президент України Володимир Зеленський вже склав присягу й зайняв офіс на Банковій. ВВС News Україна зібрала найпоказовіші моменти з правління п’ятьох його попередників, які керували Україною з 1991 року.

Всі вони запам’яталися важливими стратегічними рішеннями, підписаними угодами, гучними заявами, великими трагедіями, смішними мемами та курйозними ситуаціями.

Нагадуємо, яка вона – перша п’ятірка українських президентів, що створили ту країну, яка дісталась колишньому актору та коміку, а нині вже шостому президенту України.

Чим запам’ятався: Перший президент після проголошення незалежності.

У якості голови Верховної Ради вже у першому турі президентських виборів переміг тодішнього лідера “Народного руху”, дисидента та політв’язня В’ячеслава Чорновола.

Леонід Кравчук набрав найбільше голосів серед усіх обраних президентів – аж 19,6 мільйона. Хоча у відсотках це тоді склало тільки 61,5%, що менше ніж 73% Володимира Зеленського.

Кравчук очолював країну найкоротнший термін серед українських президентів – всього 32 місяці. Найбільший в історії України шахтарський страйк 1993 року призвів до дочасних виборів президента, які відбулись влітку 1994 року.

Грошова реформа готувалась ще за президента Кравчука

Для багатьох українців президент Кравчук та час його правління запам’ятався гіперінфляцією у 1992-му і 1993-му роках та економічною кризою перших років незалежності.

Перша леді: Леонід Кравчук жив з дружиною Антоніною, проте вона принципово не виконувала роль першої леді й не супроводжувала президента під час офіційних подорожей та зустрічей.

Найважливіші геополітичні рішення: Як президент України 7-8 грудня 1991 року підписав Біловезьку угоду про ліквідацію СРСР та створення Співдружності незалежних держав (СНД).

14 червня 1994 року вже наприкінці каденції Леонід Кравчук підписав велику Угоду про співробітництво та партнерство з ЄС, яка заклала основу європейської інтеграції України.

Меми та відомі цитати: Найвідомішим мемом правління Кравчука, коли ще й слова такого не знали, стала “кравчучка”. Спеціальний візок для перевезення невеликих вантажів перекупниками рятував українців під час економічної кризи початку 90-х років.

А його легендарна фраза “Маємо те, що маємо” стала найуживанішою констатацією непростого життя України 90-х років.

Хобі: Леонід Кравчук охоче розповідав про свої хобі – полювання та вареники. Раніше ще була лазня, але в останні роки він визнавав – здоров’я не дозволяє витримувати такі високі температури.

Також пан Кравчук намагався ходити на всі домашні матчі київського “Динамо”.

Чим запам’ятався: Єдиний президент в історії України, який керував державою два строки. Двічі перемагав на виборах у другому турі.

Найгучніший скандал за часів його президентства – вбивство 2000 року журналіста Георгія Гонгадзе та подальший “касетний скандал”, коли оприлюднили записи, буцімто зроблені в кабінеті президента, в яких ішлося про необхідність покарати журналіста.

Ця історія згодом призвела до протестного руху “Україна без Кучми”. Причетність Леоніда Кучми до вбивства Георгія Гонгадзе судом доведена не була.

Він також запам’ятався схваленням парламентом у 1996 році в умовах протистояння зі спікером Олександром Морозом Конституції України, а також запровадженням гривні.

Саме за президента Леоніда Кучми відбулась приватизація найбільших промислових підприємств України та сформувався клас так званих олігархів, які сконцентрували у своїх руках значну частину економічних ресурсів країни.

Один з найбагатших олігархів країни, Віктор Пінчук, є зятем пана Кучми.

Перша леді: Людмила Кучма вперше в історії України почала виконувати публічні обов’язки першої леді, займаючись громадською діяльністю та супроводжуючи президента під час візитів та офіційних подій.

Найважливіші геополітичні рішення: У грудні 1994 року Леонід Кучма підписав “Будапештський меморандум” щодо неядерного статусу України та відмови від ядерної зброї в обмін на гарантії суверенітету з боку США, Великої Британії та Росії.

У 1997 році він підписав Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО, у 2002-му – План дій Україна-НАТО, який визначав прагнення України до членства в альянсі.

У 2003 році за наполягання президента у законодавстві країни закріпили прагнення членства в ЄС та НАТО.

У вересні 2003 року Леонід Кучма підписав угоду про створення Єдиного економічного простору з Росією, Білоруссю та Казахстаном. Україна не розвинула свою участь у цьому проекті.

Намагання постійно балансувати між ЄС та НАТО з одного боку та Росією з іншого отримало назву “політика багатовекторності”.

Леонід та Людмила Кучми на зустрічі з подружжям Клінтонів

Саме Леонід Кучма підписав “Велику угоду” з Росією та договір про державний кордон з РФ, у яких Росія визнавала територіальну цілісність України.

В 1997 році Кучма уклав Угоду про розподіл Чорноморського флоту з Росією, за якою російські війська мали залишити Крим у 2017 році.

Меми та відомі цитати: Найвідоміший вислів Леоніда Кучми – “Україна – не Росія”. Таку назву мала книга, яка вийшла за авторством тоді ще президента країни.

Значну частину своєї кар’єри Леонід Кучма опонував Юлії Тимошенко.

“Якщо б енергію Юлії Володимирівни — та в мирних цілях, я думаю, що користь була б для України”, – ця його цитата також стала крилатою.

Запам’ятався ще один його вислів напередодні виборів президента 1999 року:

“Якщо програю на виборах — вип’ю стакан горілки, закушу салом і буду далі працювати”.

Хобі: Леонід Кучма любить грати на гітарі та займатись зі штангою у спортзалі.

Чим запам’ятався: Віктор Ющенко став першим президент України, який прийшов до влади внаслідок масових протестів під час Помаранчевої революції – протесту проти масової фальсифікації на виборах 2004 року на користь його головного суперника Віктора Януковича.

У час його правління почала діяти нова версія Конституції України зі значно послабленими повноваженнями президента та посиленою роллю парламенту.

Він запам’ятався жорстким протистоянням з прем’єр-міністрами Віктором Януковичем та Юлією Тимошенко, яких сам у силу обставин подавав на затвердження парламенту.

Віктор Ющенко – перший президент України, який розпустив Верховну Раду і у 2007 році відбулись дочасні вибори.

Пан Ющенко чи не найбільше запам’ятався гуманітарною політикою: відродженням пам’яті про Голодомор і побудовою меморіального комплексу у Києві, відродженням “Мистецького арсеналу” як центру культурного життя столиці та відродженням козацької столиці у Батурині.

Українці також запам’ятали тривалі розповіді президента у численних інтерв’ю про історію України з прадавніх часів та про Трипільську культуру.

Перша леді: Віктор Ющенко – єдиний президент України, який офіційно розлучався, і перша леді Катерина Ющенко була його другою офіційною дружиною. До одруження з Віктором Ющенком Катерина Чумаченко була громадянкою США.

Найважливіші геополітичні рішення: Віктор Ющенко добивався отримання Плану дій щодо членства в НАТО й був за крок до цього влітку 2008 року.

Так само в 2008 році пан Ющенко зробив спробу отримати томос про автокефалію української церкви, яка, втім, не була успішною.

Також пан Ющенко у 2008 році започаткував діалог з ЄС про отримання Україною безвізового режиму.

Катерина Ющенко та Віктор Ющенко

У 2007 році президент розпочав перемовини про заміну Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС на новий посилений формат співпраці – Угоду про асоціацію з ЄС.

Через відверто прозахідну політику виникали постійні конфлікти з Росією, серед наслідків яких було дві великі газові кризи, коли РФ на новорічні свята перекривала постачання газу.

Меми та відомі цитати: “Любі друзі” – мем, яким почали називати найближче оточення президента. Цей вислів пішов від улюбленого звертання Ющенка до всіх присутніх “Любі друзі”.

“Ці руки нічого не крали” – найвідоміше висловлювання Ющенка на дебатах з Віктором Януковичем.

“Набрався боргів, як сучка блох” – оцінка Ющенком кредитної політики уряду Тимошенко.

Хобі: Найбільшими хобі Віктора Ющенка є бджільництво та збирання предметів старовини. Ющенко має великі пасіки, а також любить сам купувати старовинні речі.

Чим запам’ятався: Єдиний президент України, який втік з країни і якого усунув з посади парламент. Йому не вистачило кілька днів, щоб правити повних чотири роки.

Найбільше президент Янукович запам’ятався кривавими подіями на Майдані, коли під час спроби силового розгону протестувальників у лютому 2014 року загинули понад сто людей.

Віктор Янукович – єдиний президент в історії України, який у молодості був засуджений та сидів у в’язниці за кримінальні правопорушення.

У роки його правління журналісти говорили про феномен “Сім’ї” – синів та найближчого оточення, які відігравали провідну роль у житті країні та функціонуванні влади.

Резиденція Віктора Януковича “Межигір’я”, яка раніше була державною власністю, стала символом майже королівського способу життя президента. Після 2014 року була перетворена на музей.

Віктор Янукович також запам’ятався досить специфічним стилем одягу, зокрема туфлями зі шкіри крокодила, пітона чи страуса.

Перша леді: Віктор Янукович був єдиним президентом України, дружина якого – Людмила Янукович під час президентського правління чоловіка з ним не жила. Вона мешкала у Донецьку й практично всі офіційні президентські заходи відбувались без першої леді.

Офіційно під час президентства вони не розлучались.

Найважливіші геополітичні рішення: У 2010 році Віктор Янукович уклав з Росією “Харківські угоди” про пролонгацію перебування Чорноморського флоту РФ в Криму з 2017-го до 2042 року в обмін на знижку на газ.

За ініціативи Віктора Януковича із законодавства прибрали згадку про прагнення України інтегруватись до НАТО та додали норму про позаблоковий статус України.

Людмила Янукович майже весь строк повноважень чоловіка жила у Донецьку

Найдраматичнішим геополітичним рішенням Віктора Януковича стала відмова підписати Угоду про Асоціацію України з ЄС. Це рішення призвело до початку протестів у Києві, які згодом отримали назву Євромайдан, і в результаті яких він змушений був тікати з країни.

У березні 2014 року Янукович написав листа з проханням до Володимира Путіна застосувати збройні сили Росії на території України для відновлення “миру, законності та правопорядку”.

Відомі цитати, меми та курйози: У травні 2010 року під час покладання вінків до пам’ятника невідомому солдату з президентом Росії Дмитром Медвєдєвим стався один з найвідоміших курйозів з паном Януковичем – через порив вітру його вдарив вінок.

Під час поїздки до Івано-Франківська в рамках виборчої кампанії 2004 року він впав після того, як у нього влучило яйце.

Час правління президента Януковича був багатий на цитати та вислови, які стали крилатими.

“У містах українських почнуть роздягатися жінки (з приходом весни. – Ред.)”, – ця фраза Януковича, якою він у Давосі закликав іноземців їхати до України, стала справжнім мемом.

Відомий інцидент з вінком

“Шлепер” – таким жаргонним словом назвав Янукович своїх попередників.

“Донбас порожняк не гонить” – одна з найвідоміших фраз про Донбас.

“Коли побачиш своїми руками, очима помацаєш, за старою українською традицією”, – так він говорив про перевірку роботи губернаторів на місцях.

Хобі: Одним з найбільших та найвідоміших хобі Віктора Януковича було полювання. Для цього навіть облаштували спеціальні мисливські угіддя у Сухолуччі біля Києва.

Також він колекціонував зброю та раритетні автомобілі. Любив грати у теніс.

Чим запам’ятався: Єдиний президент України, який на виборах переміг в усіх регіонах України, де проводилось голосування.

Весь свій строк повноважень працював в умовах збройного конфлікту і протистояння України з Росією.

Запам’ятався обіцянкою швидко завершити конфлікт на Донбасі, заявивши, що “АТО має тривати години, а не місяці”. В кінці каденції він вибачився за занадто обнадійливі слова.

Порошенко – перший президент, який вільно володів англійською мовою і міг спілкуватись під час міжнародних зустрічей без перекладача.

Під час його президентства, протягом 2014-2015 років, відбулися стрімка девальвація гривні у кілька разів, а також спад економіки.

Майже рік тривало протистояння колишніх друзів та соратників Петра Порошенка і екс-президента Грузії Міхеіла Саакашвілі, в якого Порошенко забрав раніше виданий український паспорт та якого врешті видворили з України.

Автор фото, President.gov.ua

Перша леді: Марина Порошенко стала однією з найпублічніших дружин президента в історії України. Окрім супроводу президента під час візитів та заходів, вона навіть намагалась вести свою програму на ТБ.

Найважливіші геополітичні рішення: Порошенко укладав Мінські угоди, щоб зупинити активні бойові дії на Донбасі.

Петро Порошенко підписав Угоду про Асоціацію з ЄС, а за його президентства Україна виконала вимоги для отримання безвізового режиму й він почав діяти.

За його ініціативи Україна припинила дію Угоди про дружбу та співробітництво з Росією.

Він також ініціював закріплення в Конституції України курсу на вступ до НАТО та ЄС.

Петро Порошенко лобіював створення в Україні незалежної від Москви помісної православної церкви та отримання від Вселенського патріарха томосу про автокефалію, в якому навіть згадане його ім’я.

Відомі цитати, меми та курйози: Головний слоган виборчої кампанії 2014 року “Жити по-новому” в останні роки президентства Порошенка став справжнім мемом, який використовували для позначення негативних сторін життя України.

“Липецька фабрика” – назва кондитерської фабрики Roshen стала мемом у критиків Порошенка, які вимагали, аби він негайно позбавився бізнесу в Росії.

“Сліпий траст” – траст, у який він передав свої активи для управління, також став ходовим висловом у критиків президента.

Петро Порошенко під час отримання томосу про автокефалію

“Лічені тижні” – ця фраза-обіцянка Порошенка про безвіз стала крилатою.

“Геть від Москви”, – часто повторював Петро Порошенко, цитуючи відомого українського класика Миколу Хвильового.

Інавгурація Петра Порошенка відзначилась тим, що на самому її початку знепритомнів солдат почесного караулу. Таких випадків було дуже багато, а останній раз жінка-військовий знепритомніла під час його промови за кілька тижнів до закінчення повноважень.

Хобі: Порошенко постійно повторював, що має дуже мало часу на розваги. Проте серед його хобі називали читання книжок, принаймні він кожного року ходив на виставку “Книжковий Арсенал”.

Петро Порошенко під анонімними профілями також любив читати соціальні мережі.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Постать Володимира Винниченка: український революціонер у полоні соціалістичних ідеалів

140 років тому, 28 (16 за старим стилем) липня 1880 року, народився Володимир Винниченко – одна з ключових постатей Української революції 1917–1921 років. Один із провідних діячів Центральної Ради, перший глава українського уряду – Генерального секретаріату, перший голова Директорії УНР. Якщо Петлюра став уособленням правого незалежницького крила Української революції, то Винниченко – лівого прорадянського.

Більше про Володимира Винниченка Радіо Свобода поговорило з істориком Сергієм Гіріком.

Історична Свобода | Постать Володимира Винниченка: український революціонер у полоні соціалістичних ідеалів

No media source currently available

– Завдяки чому Володимир Винниченко в 1917-му став одним із «фронтменів» Центральної Ради і главою уряду?

Винниченко спочатку був залучений до Революційної української партії, а потім до Української соціал-демократичної робітничої партії

– На момент розгортання революції, український рух відчував досить сильний кадровий голод щодо осіб із великим політичним досвідом. Тому на політичний олімп виходили ті, хто, по-перше, був залучений до підпільної політичної діяльності перед революцією; по-друге, хто був знаний як письменник, як науковець, тобто той, чиї імена були на слуху.

А Володимир Винниченко спочатку був залучений до Революційної української партії, а потім до Української соціал-демократичної робітничої партії, брав участь у підпільному політичному житті.

Наголошу, що Україна не мала історії державного існування впродовж тривалого часу перед 1917 роком. Тому урядового досвіду учасники українського революційного руху не мали. Відповідно, Винниченко як найпопулярніший на той момент живий український письменник та людина, яка була залучена до підпільної діяльності перед тим і один з лідерів УСДРП перед 1917 роком, не бачив себе поза тим політичним життям, яке розгорталося після лютневих подій 1917 року.

– Так, але чим було забезпечене його лідерство?

– Він був одним із найавторитетніших членів УСДРП. Саме ця партія, попри те, що вона не була тоді найчисельнішою політичною силою, мала найміцніший кадровий склад на початку 1917 року. Українська партія соціалістів-революціонерів стала пізніше відігравати основну роль у революційних подіях – на момент лютневих-березневих подій 1917 року її ще не існувало. Відтак Винниченко. як один із лідерів УСДРП і знаний письменник, став постаттю, якій довірили владу.

– Винниченко двічі якось дуже непомітно й тихо йшов із влади: в січні 1918-го тихо залишив посаду глави уряду, в лютому 1919-го так само полишив посаду глави Директорії УНР. Він зовсім не тримався за владу чи не хотів брати на себе відповідальність у кризових ситуаціях, які в ті моменти виникали? Чи як це пояснити?

– Винниченко сам описав причини, чому він уникав залишатися при владі в січні 1918 року у своєму щоденнику. Цитую запис від 23 січня – тиждень до формальної втрати влади, але реальної ролі він уже не відігравав: «Мій стан нагадує мені стан людини, якій одрізано руки або ноги. Рук уже немає, висять замість них порожні рукави, але почування ще залишилося». Запис за 26 січня: «І знову виникає питання: невже ми, самі того не знаючи, не відчуваючи, виступаємо як контрреволюціонери?». Тобто, він сумнівався: чи виступати проти радянської Росії не буде контрреволюцією. І далі: «А що, як народні комісари мають більше рації, ведучи Росію та Україну з нею до соціальної революції?». Наступний запис у його щоденнику аж за 10 лютого вже з Бердянська. Тобто, він вирушив не до Житомира з усім Генеральним секретаріатом, а виїхав на Південь.

Винниченко через свої сумніви щодо того, хто мав рацію на той момент, просто не міг вирішити: чи залишатися з щойно проголошеною незалежною Українською Народною Республікою, бо це було майже одразу після ухвалення Четвертого універсалу, чи якимось чином висловитися на підтримку радянської Росії. Він не був представником так званих яструбів, якщо казати сучасною мовою, які виступали за збройний опір, а намагався якимось чином знайти шляхи до порозуміння.

Четвертий універсал. Грушевський закликав не зволікати з незалежністю України

– У лютому 1919 року ситуація повторилася?

Через те, що він не міг відмовитися від своїх соціалістичних переконань, його примусили піти під тиском представників Антанти

– А в лютому 1919 року він уже не сам пішов, а радше його «пішли». По-перше, був конфлікт із Симоном Петлюрою, який фактично відігравав основну роль у Директорії. А, по-друге, через те, що він не міг відмовитися від своїх соціалістичних переконань, його примусили піти під тиском представників Антанти – французького командування в Одесі – під час переговорів послів Директорії з Антантою.

Одеса 100 років тому: як повії агітували французьких солдатів

Можна ще зацитувати його щоденник, запис від 7 лютого 1919 року: «Однією з перших вимог, вимогою ультимативною, є мій вихід із уряду – це вимога французького командування. Мало того, мене й Чехівського (тодішній глава уряду УНР – ред.) треба вигнати як собак». Він не міг залишатися, інакше це б загрожувало війною на два фронти.

– До речі, в 1918 році Винниченкові було легше домовлятися з більшовиками Раковським і Мануїльським, ніж із гетьманом Скоропадським. Зважаючи на такі сентименти, російські більшовики йому були ближчі, ніж український гетьман?

– У 1918 році Винниченко і будь-хто, хто на той момент перебував в Україні, дуже мало знали про реальну політику та життя в радянській Росії. Не забуваймо, що в лютому 1918 року, після приходу червоногвардійців до Києва і першої хвилі муравйовського терору, представники українських партій, які залишилися в зайнятому червоними Києві, продовжували легальну працю. До речі, Муравйов був не більшовиком, а лівим есером. Ліве крило, на той момент ще організаційно не оформлене, Української партії соціалістів-революціонерів, попри те, що кілька їхніх лідерів загинули під час муравйовського терору, продовжували в Києві легально видавати газету «Боротьба».

Події початку 1918 року прийшли для киян під словом «вперше» – історик Скороход

Ще не було абсолютної влади більшовиків навіть на підконтрольній їм території. Станом на 1918 рік був досить помітний плюралізм, хоч і обмежений

По-перше, ілюзії щодо того, що відбувається в радянській Росії, насправді були досить сильними. По-друге, інформація, яка звідти надходила, часто була дуже суперечливою. По-третє, ще не було абсолютної влади більшовиків навіть на підконтрольній їм території.

Станом на 1918 рік був досить помітний плюралізм, хоч і обмежений.

– Даруйте, у 1918 році вже була однопартійна диктатура після того, як улітку більшовики розірвали союз із лівими есерами і був офіційно проголошений червоний терор.

– Так, але при цьому на території України, коли туди приходили червоні війська, місцеві ліві партії не розпускалися. Вони отримували статус радянських партій, їм пропонували співпрацю в радах. Вони мали таку можливість у 1918–1919 роках, під час першого та другого приходу червоних. Політика більшовиків на колишніх національних окраїнах Російської Імперії сильно відрізнялася від політики безпосередньо в радянській Росії.

– А антагонізм до гетьмана?

– Гетьманський режим сприймався як реставрація старої російської імперської влади. Гетьман сприймався, передусім, як російський генерал. Діяльність УСДРП та УПСР стала нелегальною після приходу гетьмана до влади. Спершись на великих землевласників, гетьман відкинув від себе лідерів попереднього етапу української революції.

100-ліття гетьманського перевороту: як Скоропадський прийшов до влади

– Але Винниченко цілком офіційно опонував гетьману, зустрічався з ним як представник опозиції.

– Так, але не як представник опозиції непартійної. Так само Петлюра попервах на легальних засадах працював у Земському союзі. Він діяв як опозиціонер, але не в складі легальної партії, а в складі непартійної організації. Те саме стосувалося й Винниченка. На той момент вони формально діяли не як соціал-демократи.

Фігури історичних постатей в музеї «Становлення української нації» у Києві. Зліва направо: Володимир Винниченко, Михайло Грушевський та Симон Петлюра

– Петлюра і Винниченко – обидва соціал-демократи, але між ними весь час боротьба. Чим пояснити їхній антагонізм, крім змагання амбіцій?

Винниченко сприймав Петлюру як вискочку, а Петлюра також досить критично висловлювався про Винниченка ще до революції

– Це протистояння загалом було досить тривалим. Винниченко сприймав Петлюру як вискочку, який спочатку мав меншу популярність, ніж Винниченко, але з точки зору Винниченка ставав набагато популярнішим. Винниченко просто йому заздрив, бо він такий блискучий письменник – і не може вести за собою маси, переконувати людей, як це робив Петлюра, який був другорядним публіцистом перед революцією. Це була передусім боротьба амбіцій, але Петлюра також досить критично висловлювався про Винниченка ще до революції.

– Міжособистісна боротьба?

– Спочатку так, а вже у 1919 році це був конфлікт світоглядів. Винниченко залишався на старих позиціях, продовжував бути вірним тим соціал-демократичним ідеалам, баланс між якими та своїми національними переконаннями намагався знайти. А Петлюра намагався діяти відповідно до реальних умов, якими він їх бачив. Прорахунки були численними як у Винниченка, так і в Петлюри.

Хто бачив Петлюру, потрапляв під магію погляду – історик

– Якраз сто років тому була спроба Винниченка порозумітися з більшовиками. Влітку 1920 року він кілька місяців провів у Москві й Харкові. На що він тоді сподівався і чому в нього не склалося з більшовиками?

– Велике питання щодо того чи він насправді сподівався на можливості реальної політичної роботи.

– А чого приїздити, якщо не сподіваєшся на співпрацю?

– Винниченко радше хотів подивитися, наскільки взагалі можливі зміни того режиму, який встановлювався на початку 1920 року. Коли він приїхав, то досить швидко почав тверезіти. Вже у червні Винниченко у Москві мав розмову з Троцьким, який висловлювався дуже відверто щодо того, що можливість створення української Червоної армії виключається абсолютно, на що певною мірою сподівався Винниченко.

Винниченко вже в червні, майже одразу після свого приїзду до радянської Росії, почав сумніватися, чи можливо буде розгорнути роботу

Винниченко вже в червні, майже одразу після свого приїзду до радянської Росії, почав сумніватися, чи можливо буде розгорнути роботу Тому до роботи на тих посадах, на які й.ого було призначено, він, фактично, так і не приступив, а вже у серпні вів перемовини з урядом радянської України та більшовиками в Москві щодо дозволу на виїзд.

– Він тоді очолював Українську комуністичну партію, а йому пропонували вступати в партію більшовиків?

– Не зовсім так. Він не очолював УКП, а був лідером закордонної групи УКП до приїзду в Україну. По приїзді йому запропонували – це було умовою для обіймання посади в уряді, бо укапісти були в опозиції – вступити до КП(б)У, він навіть написав заяву про вступ, при тому не обриваючи контактів із лідерами укапістів. Але після повторного виїзду Винниченка на еміграцію закордонна група УКП практично обірвала контакти з УКП в Україні.

З тактичною метою Винниченко був готовий змінити свою партійну приналежність. Ба більше, коли він приїхав до Харкова, то мав досить гострий конфлікт з лідерами укапістів, які намагалися використати його в своєму протистоянні з більшовиками. А він не був готовий на жодне протистояння, тому що мав власні інтереси.

– Чому в еміграції Винниченко тримався якось осторонь? Він непомітний в українських емігрантських міжвоєнних колах.

Якщо подивитися на публіцистику Винниченка 1920–1930 років, видно, що він усе ж таки повертався до політичних питань, але саме як публіцист, а не як політик

– Він заявляв, що хоче повністю відмовитися від будь-якої політики і досить послідовно це реалізовував. Хоча, якщо подивитися на публіцистику Винниченка 1920–1930 років, видно, що він усе ж таки повертався до політичних питань, але саме як публіцист, а не як політик. Окрім того, він як письменник мав амбіції видаватися в радянській Україні. Зрозуміло, що його участь у політичній еміграції мала б наслідком заборону на друк його художньої прози в радянській Україні.

– Винниченко довго видавався в радянській Україні?

– До першої половини 1930-х років. Було видано більш ніж двадцятитомне зібрання творів кишенькового формату, почало видаватися академічне зібрання творів. І з другої половини 1920-х років Винниченко отримував досить великі гонорари.

– У спогадах про початок 1941 року німецько-радянської війни декілька разів натикався на згадки, що тоді серед селян ширилися чутки, ніби з приходом німців Україна знову буде незалежною, як у 1918 році, а главою уряду стане Винниченко. Як, на вашу думку, чому саме його згадували, а не гетьмана Скоропадського, що було б логічніше?

Винниченко не сприймався селянами як негативний персонаж. Він був невдалим політиком, але в моменти, коли він був на політичному олімпі, якихось невигідних для селян дій влада не чинила

– Таких спогадів досить мало, й ми не знаємо, наскільки поширеною була ця думка. Тут можна побачити кілька причин. Насамперед, це сподівання на якісь позитивні зміни, бо Винниченко не сприймався селянами як негативний персонаж. Він був невдалим політиком, але в моменти, коли він був на політичному олімпі, якихось невигідних для селян дій влада не чинила.

Натомість гетьман Скоропадський запам’ятався скасуванням соціалізації землі та її поверненням поміщикам. Серед селян пам’ять про Скоропадського була менш позитивною, а Винниченко уособлював надію на якісь позитивні зміни.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85×52 см. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)

Дмитро Шурхало

Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».