Кто такой Токкэби?

Как утверждают авторитетные источники, токкэби (токкаккви, Dokkaebi, кор.: 도깨비, одноногий бес) – это мифическое существо из корейского фольклора, нечистый дух из разряда квисин. Он очень похож на огра или гоблина, русского черта или японского они.
Согласно одному из описаний, на голове токкэби был рог, борода его красноватого цвета, а тело было зеленым и бесплотным. Он обладал свойствами силы тьмы и обычно появлялся в безлюдных местах в сумерки.

Народная мифология и фольклор содержат большое число разновидностей токкэби. По преданиям, в токкэби превращались предметы домашнего обихода и вещи, бывшие в долгом употреблении – веник, кочерга, сито, осколки гончарных изделий, тряпье. Об этом упоминает героиня сериала, когда находит детскую книжку в библиотеке: «А был обыкновенной метлой. »

Смотрите, какой он милый! В этой детской книжке рассказывается о женщине, которая стирала токкэби, да так увлеклась, что стерла ему все лицо. Но дети не растерялись и нарисовали новое цветными мелками.
«Теперь я такой красивый!», – говорит довольный Токкэби (в сериале обыграли этот момент, когда наш герой боится сказать о своих истинных намерениях, он говорит лишь, что хочет стать красивым).

С людьми токкэби поддерживал дружеские отношения, хотя и любил подшутить над ними. Особенно он был привязан к тем, кто носил фамилию Ким. Поэтому его нередко называли “Учитель Ким”. Считалось, что токкэби обладал волшебной силой, способной превратить болото в равнину, он мог перейти через бескрайнее море, проникнуть в запертое помещение, влезть в закрытый горшок и так далее.

Токкэби – ужасные озорники, которые очень любят насолить смертным своими проказами и шутками. Однако людям, добрым сердцем, они нередко приносят подарки. Вреда как такового они не несут. Частенько токкэби встают на пути путешественников и зазывают людей посоревноваться с ними в борьбе, чтобы пройти дальше. Главное, что надо помнить, если вы решили с ними посостязаться, так это – никогда не бить их слева. Всегда только справа – иначе не выиграть, ведь правый бок у них мягче, чем левый. Также очень удобно сделать им подсечку, ведь у токкэби, согласно многим легендам, всего одна нога.

При себе эти существа носят немало удивительных магических предметов. Их шляпа, гамту, делает их невидимыми, а дубинка-банманги может, как волшебная палочка, призвать любой предмет по их желанию. Только вот этот предмет они таким образом крадут у кого-то другого, потому что их дубинка творить не может, только «телепортировать». Сидела старушка, варила рис в горшке, а токкеби взял и пожелал, чтобы у него очутился горшочек с рисом… голодать, значит, старушке.

Старик и токкэби

В корейской фольклорной литературе часто рассказывают о том, что токкэби любят или не любят.
Одно из их любимых блюд – это мэмильмук – холодец из гречки, которая богата полезными веществами, укрепляющими сосуды и помогающими вылечить диспепсию.
Также говорят, что токкэби очень любят корейское национальное единоборство ссирым. Поэтому в корейских сказках часто описываются такие случаи, когда токкэби дарит сокровище тому, кто его угостил мэмильмуком, или ночью, появляясь перед людьми, предлагает им побороться.

Высоко в горах жил один старик. Однажды на ночном небе он увидел прекрасную луну! Она была так ярка и красива, что старик вышел из дома и долго смотрел на нее. Тогда к нему кто-то подошел токкэби.

Старик очень испугался, и лицо у него побледнело. Но токкэби сказал: «Не бойся, дедушка! Я не собираюсь нанести тебе вред. Просто хочу стать твоим другом. Я долго жил одиноким, и мне очень скучно. А я вижу, что тебе тоже. Давай дружить!» Они подружились и сблизились друг с другом. Каждую ночь токкэби приходил к старику. Они вместе играли в шахматы и веселились.

Так и проходили день за днём, а в один прекрасный день старик собрался идти на рынок. По дороге он переходил реку и случайно опустил голову. В воде он увидел отражение своего лица. Увидев его, старик чуть не упал в обморок. Потому что у него лицо стало похоже на токкэби! Старик подумал: «Ой, боже мой! Что со мной случилось? Говорят, что, если дружишь с токкэби, то превратишься в токкэби. А это было действительно так! Пока не стал полным токкэби, я должен изгнать его». Но как? В конце концов кое-какие мысли пришли ему в голову.

Когда солнце ушло на запад, на небе поднялась золотистая луна, и в гости к старику пришел токкэби. Как и раньше, они вместе ужинали и веселились. За разговором наш герой спросил: «Друг, скажи, пожалуйста, ты вот такой сильный и могучий. Наверняка тебе ничего не страшно, да? Ты ничего не боишься?» Тогда токкэби ответил: «Да, ты что! Конечно, я сильный, могу делать все, что хочу. Но у меня тоже есть слабая сторона. Я очень боюсь звериной крови. Увидев ее, сразу убегаю». В свою очередь токкэби тоже спросил: «А ты чего боишься?» На это старик ответил: «Я очень боюсь денег!»

На следующее утро старик пошел в мясную лавку и попросил у хозяина немного крови животных. Вернувшись домой, он повсюду разбрызгал кровь и стал ждать токкэби. Пришел токкэби и закричал: «Друг! Смотри, как страшно!!» Токкэби вошел в комнату старика, но и там тоже была кровь! «Ага! Ты меня обманул! Ты хочешь меня выгнать. Ну, я тебе сейчас покажу!» Разгневанный токкэби начал стучать своей деревянной дубиной, и на полу перед стариком выросла целая куча денег. «Вот тебе деньги, которых ты так боишься! Я к тебе больше не приду и не буду с тобой дружить!» Как только токкэби ушёл, наш герой собрал деньги и, раздавая их бедным людям, жил счастливо.

Попкультурне цунамі: корейські дорами збирають армію фанів по всьому світу, проте так було не завжди. Розповідаємо, як К-драми подолали цензуру й чому їхні творці тепер страждають від популярності

Південнокорейська культура за останні 10 років стала попкультурним феноменом далеко за межами батьківщини, і окрему увагу фанів здобули дорами (простою мовою — фільми чи серіали). Вони не можуть похвалитися багаторівневими історіями й зазвичай просувають вічні цінності про добро, яке завжди перемагає зло. Та саме ця доступність зробила дорами популярними навіть серед глядачів, які взагалі не цікавляться корейською культурою.

Журналістка Заборони й велика поціновувачка дорам Анастасія Оприщенко розповідає все, що треба про них знати: від багаторічної історії, у якій знайшлося місце політичним протистоянням і цензурі, до монополії «Нетфліксу» та прокляття корейських знімальних майданчиків. Бонусом — вісім дорам на будь-який смак для тих, хто хоче ознайомитися з жанром.

Що таке дорами та звідки вони взялися?

Сам термін походить від словосполучення television drama («телевізійна драма»), що в японській мові (а саме з Японії росте коріння дорам) трансформувалося в «теребі дорама», або просто дорама. У країнах Азії так називають фільми й серіали незалежно від жанру — комедія це, романтика чи горор.

Щоби розмежувати азійські серіали, їх часто маркують першою літерою країни виробництва: C-Drama, K-Drama і J-Drama — телевізійні шоу з Китаю, Південної Кореї та Японії відповідно. Тайський різновид дорам називають лакорни — часто це ремейки китайських чи корейських шоу з тайськими акторами й побутом. Однак чимало глядачів асоціюють дорами саме з Південною Кореєю через їхню популярність і масове поширення.

Корея почала виробляти дорами в період японської колонізації 1910–1945 років. Тоді їх транслювали на радіо, і більшість таких радіопрограм були япономовними — корейською виробляли лише близько 30% контенту. На телебаченні дорами зʼявилися 1962 року, і в Південній Кореї їх одразу почав транслювати один з найбільших національних каналів — KBS (Korean Broadcasting System).

На межі 80-х і 90-х років цензура військового правління Японії знизилася, а в Південній Кореї відбувалися перші демократичні вибори. З приходом 1992 року до влади президента Кім Йон Сама в республіці розпочалася ера глобалізації: чимало молодих фахівців виїжджали на навчання за кордон і поверталися до Кореї з розумінням, як відродити культуру в країні.

Якщо Японія в той час усе більше зосереджувалася на внутрішніх питаннях, оскільки її економіка занепала, Південна Корея розвивала свою культуру — як усередині країни, так і на експорт. Усе це збіглося з початком економічного підйому Китаю, що створило величезний попит на попкультурний контент, і Південна Корея була готова його надати. Китай вважав американські телешоу несумісними зі своїми цінностями та водночас не хотів імпортувати контент з Японії, свого колишнього колонізатора. Корейські шоу натомість відповідали соціальним нормам Китаю, і такий культурний експорт суттєво вплинув на їхню популярність. А термін «дорама» міцно закріпився за проєктами, зробленими в Південній Кореї.

Японія, яку тривалий час вважали головним експортером контенту в Азії, також потрапила під вплив Кореї. 2003 року на японському ТБ вийшов корейський серіал «Зимова соната» — історія кохання двох студентів, яка раптово обривається, коли один з них гине в автокатастрофі (або ні — це головна загадка дорами). У Японії проєкт миттєво став хітом: його подивилося понад 20% глядачів по всій країні — нечувана цифра для того часу.

Сьогодні бум на південнокорейську культуру захопив не лише Азію, а й увесь світ — для цього навіть винайшли спеціальний термін «корейська хвиля» (hallyu). За даними Netflix, понад 60% із 233 мільйонів підписників стримінгового сервісу по всьому світу дивляться південнокорейські фільми, драми та реаліті-шоу. Середній вік глядачів залежно від країни варіюється від 16 до 40 років.

Романтична комедія-блокбастер «Аварійна посадка кохання» залишалася в десятці найпопулярніших стрічок Японії 229 днів і стала шостим найрейтинговішим шоу на Netflix у США 2020 року. А горор-дораму «Милий дім» за перші чотири тижні на Netflix переглянуло 22 мільйони підписників, що дозволило їй посісти перше місце у всесвітньому рейтингу стримінгу незабаром після її випуску.

Від «сагик» до «Гри в кальмара»: якими бувають К-драми?

Дорами можна умовно поділити на серіали про сучасну повсякденність і ті, що сфокусовані на певній історичній події чи постаті. Для останніх є свій термін — «сагик», що переважно використовують для історій, сюжет яких відбувається в Кореї до 1897 року. Мова, зокрема, про історичні епохи Когурьо, Пекче, Сілла, Корьо й Чосон.

Популярні теми історичних дорам — битви, королівська влада та родина, відомі військові командири, політичні інтриги. Персонажами таких серіалів можуть бути як реальні історичні постаті, так і цілком вигадані чи значно змінені. Через популярність такого жанру в Південній Кореї змішували «сагик» з іншими історичними епохами або фантастикою (подорож у часі, магія, містика, переселення душі, вампіри, зомбі). Цікавість до таких дорам тільки суттєво зростала.

Натомість серіали про сучасність найчастіше сконцентровані на історіях кохання, сімейних зв’язках і стосунках між людьми. Вони нерідко розгортаються в умовних локаціях та обертаються навколо якоїсь певної професії чи частини суспільства: суди, лікарні, школа, університет, офіс, армія. Тим самим корейці активно рекламують серед молодого покоління роботу на державних посадах. Водночас пропагуючи роботу в суді через головну героїню-жінку, сценаристи ніколи не зауважують, що жінки досі зазнають дискримінації в цій сфері.

Загалом корейські сюжетні лінії регулярно поєднують сильних персонажів із соціальними проблемами, що часто стають лейтмотивом усієї дорами. Очевидний приклад — серіал «Гра в кальмара», де паралельно із сюжетом про гру на виживання за велику суму грошей розгорталися історії про закредитованість населення, класову нерівність, засилля мафії та відносини з Північною Кореєю.

Сюжети дорам варіюються залежно від вікових обмежень, що з 2000 року регулює Корейська комісія з комунікацій:

• до 12 років — програми можуть містити сцени легкого насильства або згадки про теми, що вважаються дорослими;
• до 15 років — програми можуть зачіпати помірні або важкі дорослі теми, мати певний стиль мови, сексуальні натяки й сцени насильства;
• з 19 років — програми порушують дорослі теми, зображують сексуальні ситуації, можливе використання лайки та тривожні сцени насилля.

Тривалість стандартного сезону для дорам — три місяці. Більшість з них мають обмежену кількість епізодів — від 16 до 24, хоча деякі (особливо сімейні й історичні драми) тривають понад 50 епізодів і зазвичай закінчуються за один сезон.

Спочатку К-драми створювали на ТБ, та з 2000 року їхнє виробництво передали незалежним продакшн-компаніям, конкуренція між якими дуже висока. Бюджет на виробництво проєкту зазвичай розподілено 50 на 50 між продакшном і телеканалом, де планують трансляцію. Якщо ж до серіалу залучені зіркові актори та відомі сценаристи, телеканали можуть покривати навіть більші витрати.

Корейські серіали зазвичай знімає один режисер і один сценарист, тому вони мають чіткий режисерський стиль і мову, на відміну від американських серіалів, де часто разом працюють кілька режисерів і сценаристів. Основна цільова аудиторія К-драм — жіноча, тож більшість історій написані саме жінками, тоді як за режисуру переважно відповідають чоловіки.

При цьому корейські жінки, які хочуть розвиватися в кіноіндустрії, часто стикаються з нерівністю — зокрема через те, що високобюджетні проєкти довіряють чоловікам. В індустрії досі переважає упередження, що режисери-чоловіки заслуговують на більшу довіру, а жінки в кіно не такі професійні, тож і чоловіче бачення у створенні шоу переважає і вважається більш комерційно прийнятним.

Чому «корейська хвиля» перетворилася на попкультурне цунамі?

Дорами довгий час були одним із ключових двигунів «корейської хвилі». Керівники корейських ТБ-мереж у 1980-х та 1990-х часто їздили до Японії, щоби надихнутися локальними телевізійними драмами. Тоді ж у країні зросла кількість телеканалів, які могли транслювати такі проєкти.

1993 року вийшов американський фільм «Парк Юрського періоду», що зібрав у світовому прокаті більше, ніж Південна Корея заробила на проданих машинах Hyundai. Владу країни налякала така експансія іноземної культури, тож прокат іноземних фільмів заборонили. Та вже за кілька років Південна Корея стикнулася з економічною кризою, що призвело до часткового скасування цієї заборони.

Президент Південної Кореї Кім Йон Сам та його наступник Кім Де Чжун вирішили, що країна може і повинна створювати власне кіно, тож корейська влада зробила підтримку національної культури державною стратегією і ввела спеціальні квоти для власного кінематографа. Кінотеатри мали передусім просувати національний контент, а вже потім — іноземний. Крім цього, кіновиробникам зменшили податок на створення контенту, стимулюючи їх таким чином виробляти більше власного продукту.

Контент, який спочатку був розрахований на внутрішній ринок, швидко зацікавив увесь світ. Історичну сагу «Коштовність у палаці» (2003) показали у 91 країні, а рейтинг глядачів в Ірані сягнув 90%, що спровокувало в країні інтерес до корейської мови й культури та проклало шлях до успіху інших історичних К-драм.

Однак деякі дослідники культури наполягають, що «корейська хвиля» стала популярною не завдяки підтримці керівництва країни, а через японський тиск на корейську культуру. Протидія йому збіглася зі світовою глобалізацією, що підняло Південну Корею на суттєвий рівень популярності.

Крім того, на популярність дорам вплинув розвиток стримінгових сервісів (Netflix, Hulu тощо), які пропонують перегляд серіалів із субтитрами різними мовами. Однак сьогодні корейські виробники дорам звинувачують Netflix в агресивному використанні корейського продукту. Стрімінговий сервіс дістає всі права інтелектуальної власності на К-драми та глобальні права на їхню трансляцію, тоді як ані виробничі компанії, ані корейські телевізійні станції не отримують відповідного прибутку.

Увагу широкої аудиторії, зокрема, привертає мікс жанрів, притаманний дорамам. Автори нерідко змішують в одному творі наукову фантастику, романтику, жахи й історичну драму. При цьому в багатьох випадках сюжет К-драм може видаватися передбачуваним: добро завжди перемагає зло, а головні персонажі навряд чи будуть меркантильними, егоїстичними чи підлими.

Корейські шоу також працюють і як реклама країни: творці серіалів показують традиційну їжу, побут, обряди, легенди та корпоративну культуру. Чимало в К-драмах і продакт-плейсменту — від автівок і телефонів до локшини й елементів корейської моди. В останньому випадку дорами стають легальним майданчиком для місцевих брендів. Однак не завжди рекламні інтеграції вдається вставити в сюжет завуальовано — ось, наприклад, добірка найбільш очевидного продакт-плейсменту в дорамах.

Відсутність насильства й сексу в переважній кількості К-драм приваблює, зокрема, країни Близького Сходу та інші консервативні держави. А універсальні історії, в яких немає місця оголеним тілам і крові, роблять їх доступними одразу для різних вікових аудиторій.

Жахи знімальних майданчиків і романтизація насилля: за що критикують дорами?

Швидкість в усьому — невіддільна частина корейського повсякдення в будь-якій сфері. Такий спосіб життя має свою назву — «палі-палі», і він проявляється як у найдрібніших побутових справах, так і в розвитку усієї країни та її інфраструктурі. Палі-палі зачіпає і виробництво дорам, утім, така швидкість має зворотний бік.

Часто автори К-драм не працюють над попередньою розробкою проєктів: заздалегідь продумують каркас історії, що має бути доволі гнучким, аби змінювати сценарій залежно від реакції аудиторії. Серіали, відповідно, знімають паралельно з трансляцією на ТБ, і для пришвидшення зйомок у виробництві однієї дорами можуть одночасно брати участь кілька знімальних груп.

Постійна робота над сценарієм та щільний знімальний графік зобовʼязує творчу команду весь час залишатися на ногах, іноді — без можливості зробити перерву на відпочинок і сон. У корейських ЗМІ навіть зʼявився термін ччок-джам (буквально — бічний сон), що описує нерегулярний, короткий сон, до якого актори вдаються просто на знімальному майданчику чи в незручних місцях. Деякі корейські актори зізнавалися, що приймали препарати, які підвищують спроможність працювати. Ба більше — їм нерідко доводиться відмовлятися від лікарняного, адже в корпоративній культурі Кореї це не схвалюють, оскільки вважають проявом відсутності інтересу до роботи.

Ще один момент контроверсії — фінансова нестабільність творчої команди. Витрачаючи на знімання більший бюджет, ніж було заплановано, продакшн-компанії нерідко залишають без зарплатні знімальну групу чи акторів другого плану. Телеканали перекладають відповідальність за це на продакшни, а ті натомість можуть просто припинити свою роботу.

Згідно зі звітом Всесвітнього економічного форуму, за гендерною рівністю Південна Корея посідає 115-те місце зі 149 можливих. Наслідки цього знаходять своє відображення і в деяких дорамах, де історії кохання можуть містити романтизацію насильства чи прояви токсичної маскулінності: чоловіки на екрані можуть грубо смикати своїх партнерок, вимагати взаємності без їхньої згоди, натомість жінок зображають слабкими й тендітними, яких постійно треба захищати. У сюжеті це зазвичай ніяк не зазнає критики, зате, наприклад, отримує реакцію від Amnesty International Korea.

Проте останнім часом сюжети із сильними жіночими персонажами набувають у Південній Кореї більшої популярності. Після поширення руху #MeToo, до якого приєдналися і корейські жінки, в дорамах стали рідше зʼявлятися проблематичні гендерні тропи на кшталт «попелюшки» або «діви в біді». Героїнь К-драм останніми роками зображають впливовими та успішними, вони роблять карʼєру, спілкуються про неї, а не лише про стосунки, до того ж тепер самі рятують чоловіків у кризових ситуаціях.

Одне з найуспішніших південнокорейських телешоу минулого року «Надзвичайна юристка У» розповідає історію молодої жінки з аутизмом, яка вдало виграє справи в одній із провідних юридичних фірм країни. Серіал уже продовжили на другий сезон. Він став шостим за популярністю неангломовним серіалом Netflix і нещодавно здобув номінацію на премію Critics’ Choice Award 2023.

Та викривляють у дорамах і чоловічих персонажів. Зазвичай їхній образ ідеалізований: красиві, розумні та емоційні герої постійно перебувають у пошуках «справжнього кохання». Це сприяє популярності серіалів серед жінок, однак суттєво завищує стандарти для чоловіків. Завдяки цьому в країні найвищий показник пластичних операцій у світі, а мешканці інших країн роблять пластику, щоби бути схожими на корейців.

Якщо ви ніколи не дивилися дорами, ось вісім проєктів, з яких варто почати:

«Відповіді з минулого» — ностальгійний спогад про Корею кінця 90-х, коли попкультура країни лише починала розвиватися, а єдиними засобами зв’язку між друзями були телефони.

«Гоблін» — Токкебі живе вже понад дев’ять століть. Колись він був славетним полководцем, але король боявся його впливу, тож розстріляв його загін. Сам полководець став безсмертним демоном. У нього в грудях навіки застряг меч, витягти який (і тим самим убити Токкебі) може тільки дівчина з особливим даром.

«Сир у мишоловці» — дорама, основана на дружбі та стосунках кількох студентів коледжу, особливо між працьовитою студенткою-стипендіаткою Хон Соль і багатієм Ю Чжоном, який маніпулює та використовує людей і схильний знищувати тих, хто його дратує.

«Нащадки сонця» — капітан підрозділу спеціального призначення корейської армії Ю Сі Джин перебуває з миротворчою місією в гарячій точці вигаданої країни Урук. Випадкова зустріч з докторкою Кан Мойон приводить до взаємної закоханості, проте їхня професійна діяльність не дозволяє роману розвиватися як у всіх звичайних людей.

«Спадкоємці» — дорама про складне життя молодих корейських багатіїв, яким статки заважають побудувати романтичні стосунки та жити незалежно проти волі власних батьків.

«Ча-ча-ча на узбережжі» — дантистка Юн Хе Джин кидає роботу в місті й відкриває клініку в сільській місцевості, де знайомиться з ентузіастом Хон Ду Сіком, який має безліч робіт та хобі. І хоча це насамперед історія кохання, вона торкається таких проблем, як нездійснені мрії, втрата та розлучення.

«Моє кохання із зірки» — романтична драма про інопланетянина, який опинився на Землі 400 років тому за часів династії Чосон. Він дуже критично та цинічно ставиться до людей і планує скоро повертатися додому, але закохується у відому актрису, яку намагаються підставити.

«Багряні серця: Корьо» — головний герой потрапляє в минуле, де опиняється в тілі юної дівчини. Тепер він/вона має жити в часи епохи Корьо та не відрізнятися від інших мешканців. Через незвичну для того часу поведінку в геро_їню закохується спадкоємець трону.

Перебіжчик про Північну Корею: режим живе терором, наркотиками та зброєю

Звичка до секретності у Кім Кук Сона глибоко в крові. Знадобилося кілька тижнів, щоб домовитися про інтерв’ю з найбільш високопоставленим перебіжчиком з Північної Кореї. Колишній полковник відразу поцікавився, хто прийшов зі мною, і так і не зняв окуляри перед телекамерою. Лише двоє людей в нашій команді знали його справжнє ім’я.

Кім Кук Сон прожив останні 30 років в атмосфері глибокої секретності, працюючи на північнокорейську розвідку – “очі, вуха і мозок Верховного лідера”, як він сам її називає.

Він розповідає, що охороняв секрети режиму, посилав убивць до його критиків і створив лабораторію з виробництва наркотиків, щоб добувати гроші “для справи революції”.

І ось колишній старший полковник [військове звання у Китаї, В’єтнамі та КНДР, а також в Аргентині й Марокко] вирішив розповісти свою історію ВВС. Це перший в історії випадок, коли високопоставлений північнокорейський військовий дав інтерв’ю одному з провідних ЗМІ.

Я був “червонішим за червоних”, говорить він про себе. Вірний слуга комуністичної влади.

Але в КНДР ані висока посада, ані беззастережна відданість владі не гарантують безпеки.

Кім Кук Сон – будемо називати його так – утік у 2014 році, рятуючи своє життя, і відтоді живе в Сеулі, де співпрацює з південнокорейською розвідкою.

За його словами, північнокорейська верхівка відчайдушно потребує грошей і заробляє усіма способами – від наркоторгівлі до продажу зброї на Близький Схід і в Африку.

Він також розповів, як ухвалюють рішення в Пхеньяні, про атаки режиму на Південну Корею і про те, що північнокорейське агентурне шпигунство й хакерство проникли по всьому світу.

ВВС не може самостійно перевірити його слова, але нам відомо його справжнє ім’я, і ​​ми, де це було можливо, знайшли підтвердження їм з інших джерел.

Ми звернулися по коментарі до посольства КНДР в Лондоні й її місії при ООН в Нью-Йорку, але не отримали відповіді.

“Команда вбивць”

В останні роки своєї служби Кім Кук Сон спостерігав зсередини ранні етапи становлення Кім Чен Ина на посаді глави КНДР. За його словами, молодий чоловік завжди прагнув показати себе “воїном”.

У 2009 році, одразу після того, як батько чинного лідера Кім Чен Ір переніс інсульт, і Кім Чен Ин став його визнаним наступником, створили нову спецслужбу – Генеральне розвідувальне бюро. Його начальником призначили Кім Йон Чхоля, який досі залишається одним з найбільш довірених людей правлячої сім’ї.

Колишній полковник розповів, що в травні 2009 року зверху прийшов наказ створити групу ліквідаторів, щоб таємно вбити урядовця Хван Чжан Йопа, який втік на Південь.

За його словами, спадкоємець прагнув продемонструвати цим свою рішучість і зробити подарунок хворому батькові. “Я особисто курував це завдання”, – розповів він.

Чинний керівник КНДР із нині покійним батьком

Хван Чжан Йоп колись був архітектором усієї політики КНДР і однією з перших осіб у державі. Втечу у 1997 році родина Кімів йому так і не пробачила. Живучи в Сеулі, він різко критикував північнокорейський режим.

Замах провалився. Два північнокорейських майори, яким його доручили, досі відбувають терміни у південнокорейській в’язниці. Офіційний Пхеньян завжди стверджував, що він до цього не причетний, і називав інцидент південнокорейською провокацією.

Тепер Кім Кук Сон підтверджує, що за спробою вбивства стояли його колишні начальники.

“Тероризм був і залишається у Північній Кореї інструментом політики й охорони найвищої гідності Кім Чен Іра і Кім Чен Ина”, – говорить він.

Далі більше. 26 березня 2010 року корвет ВМС Південної Кореї “Чхонан” потопила у Жовтому морі торпеда – тоді загинули 46 моряків. Пхеньян заявив, що не має до цього відношення.

23 листопада того ж року кілька десятків артилерійських снарядів впали на південнокорейський острів Йонпхьондо. Були вбиті два морських піхотинці та двоє цивільних, поранено 16 військових і троє цивільних громадян.

В цьому випадку приховувати причетність КНДР було неможливо, але суперечки про те, хто конкретно віддав наказ, тривають донині.

За словами Кім Кук Сона, цими справами він безпосередньо не займався, але співробітники Генерального бюро ними пишалися і хвалилися.

Подібні речі не могли статися без санкції з самого верху, впевнений він.

“У Північній Кореї не можна навіть побудувати дорогу без особистого схвалення Верховного лідера. А вже потоплення “Чхонана” й обстріл Йонпхьондо – точно не ті рішення, які міг ухвалити хтось із підлеглих. Такі операції планують і здійснюють тільки за особливим наказом Кім Чен Ина і розглядають як досягнення виконавців”, – заявив високопоставлений перебіжчик.

Шпигун у Синьому домі

За словами Кім Кук Сона, він займався виробленням стратегії щодо Південної Кореї, мету якої визначали як “політичне підпорядкування”.

Природно, це передбачало необхідність мати там очі й вуха.

“У багатьох випадках я направляв на Південь шпигунів і проводив через них ті чи інші операції”, – стверджує наш співрозмовник.

Про характер цих завдань він не розповів, але навів один вражаючий приклад.

“На початку 1990-х років був випадок, коли північнокорейський агент проникнув до Синього дому (резиденція і канцелярія президента Південної Кореї. – Ред.), пропрацював там п’ять чи шість років, а потім успішно повернувся й отримав посаду в 314-му офісі зв’язку Трудової партії Кореї (кодова назва підрозділу, що займається комп’ютерною розвідкою. – Ред.)”, – розповів він.

“Можу запевнити вас, що північнокорейські агенти широко проникли в державні установи й громадські організації Південної Кореї”, – заявив він.

За словами Кім Кук Сона, всі гроші в КНДР – власність Верховного лідера

У ВВС немає можливості перевірити це твердження, але мені доводилося бачитися з викритими північнокорейськими шпигунами, а засновник інтернет-порталу North Korea News Чед О’Керролл у нещодавній статті написав, що в південнокорейських в’язницях їх десятки.

За даними North Korea News, їх періодично продовжують арештовувати. Нещодавно затримали ще одного агента, засланого з Півночі. Але з 2017 року таких випадків стало менше. Ймовірно, північнокорейська розвідка частково переключилася на високотехнологічні способи збору інформації.

Армія хакерів

КНДР – одна з найбідніших і найбільш ізольованих від світу країн, але попередні перебіжчики запевняли, що Пхеньян не шкодував грошей на створення цілого війська з приблизно 6 тисяч кваліфікованих хакерів.

За словами Кім Кук Сона, батько нинішнього правителя Кім Чен Ір ще в 1980-х роках дав наказ почати підготовку персоналу і “готуватися до кібервійни”.

“До університету Моранбон стали брати найздібніших молодих людей з усієї країни й навчати їх протягом шести років”, – говорить він.

На думку аналітиків британської розвідки, гучні комп’ютерні атаки на корпорацію Sony Pictures в 2014-му і на Національну службу охорони здоров’я та інші організації Сполученого Королівства в 2017 році здійснили північнокорейські хакери, відомі як “група Лазарус”, яку направляв 314-й офіс.

“Між собою ми називали його “інформаційним центром Кім Чен Ина”, розповів Кім Кук Сон, додавши, що керівник законспірованого відділу має прямий телефонний зв’язок з Верховним лідером.

“Я чув, що співробітники 314-го офісу, крім території КНДР, працюють з Китаю, Росії та країн Південно-Східної Азії. В їхні обов’язки входить також підтримання та забезпечення безпеки зв’язку з північнокорейською закордонною агентурою”, – заявив він.

Метамфетамін за долари

У квітні Кім Чен Ин закликав співгромадян готуватися до важких часів і порівняв нинішню економічну ситуацію з “важким походом” – катастрофічним голодом середини 1990-х років.

Тоді Кім Кук Сону доручили створити таємний валютний “революційний фонд” за рахунок продажу наркотиків.

“Виробництво наркотиків у Північній Кореї досягло піку в період “важкого походу”. Отримавши завдання, я привіз до країни трьох іноземних фахівців і з їхньою допомогою створив на території навчального табору під кодовою назвою “715-й офіс зв’язку” лабораторію з виготовлення метамфетаміну. ​​Отримані долари вважалися особистим подарунком Кім Чен Ину”, – розповів нам він.

Розповідь виглядає правдоподібно. Північна Корея має давню історію виробництва героїну й опіуму. Колишній співробітник посольства КНДР у Лондоні Тхе Йон Хо, що залишився на Заході, в 2019 році заявив на Форумі свободи в Осло, що в його країні експорт наркотиків організовує держава.

Я питаю Кім Кук Сона, куди йшли отримані гроші? Чи перепадало щось простим людям?

“Щоб вам було зрозуміло, всі гроші в Північній Кореї належать Верховному лідеру, – відповів колишній розвідник. – На них він будує вілли, купує закордонні автомобілі, делікатеси, одяг і предмети розкоші”.

За різними даними, в роки “важкого походу” в КНДР померли голодною смертю від декількох тисяч до мільйона людей.

Мешканка Північної Кореї збирає траву для їжі (знімок зроблений в провінції Північний Хамджон в травні 2010 року)

Підводні човни для аятол

Іншим джерелом доходу, за словами Кіма, був нелегальний продаж зброї Ірану.

“Це були насамперед мінісубмарини і підводні апарати спеціального призначення. Північна Корея досягла великих успіхів у їхньому створенні”, – розповів він.

Тут мій співрозмовник, можливо, перебільшив, оскільки північнокорейські підводні човни оснащують гучними дизельними двигунами.

Однак він стверджував, що торгівля була досить успішною. За його словами, один представник північнокорейської розвідки в Ірані похвалився йому, що вів переговори з партнерами у своєму басейні.

Один з провідних світових експертів з Північної Кореї, російський професор Андрій Ланьков, що працює в сеульському університеті Кунмін, зауважує, що збройові угоди між КНДР та Іраном не є особливим секретом з 1980-х років, зокрема навіть поставки Тегерану балістичних ракет.

Попри суворі міжнародні санкції, Пхеньян продовжує створювати зброю масового ураження. У вересні цього року він протестував чотири системи: крилату ракету великої дальності, балістичну ракету залізничного базування, гіперзвукову і протиповітряну ракети. Північнокорейські військові технології стають більш досконалими.

За словами Кім Кук Сона, Пхеньян продавав зброю і військові технології не тільки Ірану, але й іншим державам, які перебувають під санкціями або мають затяжні громадянські війни. За останні роки ООН називала в даному контексті Сирію, М’янму, Лівію та Судан.

Образа вірного слуги

У себе на батьківщині Кім Кук Сон належав до привілейованої еліти, користувався “мерседесом”, що належав тітці Кім Чен Ина, та їздив за кордон без будь-яких обмежень, продаючи рідкісні метали та вугілля і привозячи готівку у валізі.

За мірками країни, де мільйони людей недоїдають, він мав казкове життя.

Зв’язки у вищих колах, які він отримав завдяки вдалому одруженню, дозволяли йому переходити з підвищенням з однієї спецслужби до іншої. Але ці ж зв’язки одного разу стали небезпечними.

Незабаром після свого приходу до влади в 2011 році, Кім Чен Ин вирішив позбутися усіх, кого вважав небезпечними, зокрема свого дядька Чан Сон Тхека, який, за оцінками експертів, фактично керував країною в останні роки життя Кім Чен Іра. Державні ЗМІ згадували його частіше, ніж спадкоємця.

“Я відчував, що Чан Сон Тхек довго не протримається, але думав, що його зашлють у село”, – говорить Кім Кук Сон.

Несподівано для всіх у грудні оголосили про страту ще вчора всесильного правителя.

“Сказати, що я здивувався – значить нічого не сказати, – розповів Кім Кук Сон. – Це був смертельний удар, я був нажаханий. Стало ясно, що небезпека загрожує й мені, і що Північна Корея перетворилася на місце, де неможливо жити” .

Розвідник дізнався про розстріл Чан Сон Тхека з газет, перебуваючи за кордоном з черговим завданням. Він став обмірковувати план втечі до Південної Кореї зі своєю сім’єю.

“Залишити країну, де поховані мої предки, і переселитися до Південної Кореї, яка завжди залишалася для мене чужою, було великим горем і стресом”, – говорить він.

Навіть крізь його темні окуляри я бачила, що йому важко дається цей спогад.

“Ні на соту відсотка”

Ми зустрічалися кілька разів і провели разом багато годин. Я запитала, чому він зважився заговорити саме тепер.

“Це мій останній борг, – відповів він. – Я хочу допомогти моїм братам на Півночі позбутися диктатури і скуштувати свободи”.

У Південній Кореї живуть понад 30 тисяч північнокорейських перебіжчиків, але лише одиниці наважуються говорити зі ЗМІ. Чим вищу посаду посідала людина в колишньому житті, тим сильніший ризик.

До того ж деякі південнокорейці сумніваються у їхніх розповідях, які неможливо перевірити.

Кім Кук Сон прожив незвичайне життя. Його історія дає рідкісний шанс поглянути зсередини на північнокорейський режим і на те, яким чином він забезпечує своє виживання.

“Вся політична культура Північної Кореї, їхнє судження про все, їхній спосіб мислення цілком будуються на безумовній покорі Верховному лідеру, – говорить він. – Протягом поколінь виробляється те, що називається там “відданим серцем”.

Наше інтерв’ю відбулося у примітний момент. Кім Чен Ин заявив, що готовий в найближчому майбутньому повернутися до переговорів з Півднем за певних умов.

Але Кім Кук Сон налаштований скептично.

“За ті роки, що я живу тут, Північна Корея анітрохи не змінилася, – каже він. – Продовжує проводитися стратегія, до якої я й сам доклав руку. Вони не змінилися ні на соту відсотка”.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!