Пращоподібна пов язка

(клікніть зображення для збільшення)

Пов’язки використовують для закріплення перев’язувального матеріалу, тиску на яку-небудь частину тіла — в основному з метою зупинки кровотечі, попередження набряку тканин або утримання кінцівки або іншої частини тіла в нерухомому стані. Відповідно розрізняють пов’язки закріплюючі (зміцнювальні), тиснучі (давлячі, тугі) та знерухомлюючі (іммобілізуючі). Зі зміцнювальних пов’язок найбільш поширені пластирні, сітчасті і бинтові. Найпростіші пов’язки повинен вміти накладати кожен. Існує безліч різних варіантів пов’язок, їх накладення вимагає певних навичок, так як неправильно зроблена пов’язка скоро слабшає, сповзає, порушує кровообіг. викликає біль. Щоб навчитися добре накладати бинтові пов’язки, потрібно запам’ятати правила їх накладення і оволодіти нескладними практичними навичками.

Правила накладання пов’язок:

1. Пов’язку накладають зі стерильного матеріалу чистими, добре вимитими з милом руками, шкіру навколо рани або вогнища захворювання (гнійника та ін) обробляють антисептиком (спирт, йод, перекис водню тощо).

2. Потерпілий, при накладенні пов’язки повинен лежати чи сидіти у зручній для нього позі, а рятувальник розташовується поруч так, щоб бачити обличчя хворого (слідкувати — чи не заподіює він біль) і всю перев’язувальну поверхню.

3. Ногу бинтують в випрямленому положенні, а руку — зігнутою або напівзігнутою в лікті і злегка відведеній від тулуба.

Мал. 1. Правильне утримання бинта при накладенні пов’язки

4. Вільний кінець бинта беруть в ліву руку, а скачану його частину в праву. Розкочують бинт навколо кінцівки, тулуба або голови в напрямку зліва направо (по ходу годинникової стрілки), прихопивши першими двома оборотами (турами) кінець бинта і притримуючи кожен тур вільною лівою рукою. Починаючи бинтування з більш тонкої частини тіла, поступово просуваються до більш товстої (на кінцівках звичайно від кисті або стопи до тулуба). Перші 2 туру бинта повинні повністю покрити один одного, щоб добре закріпити кінець бинта, а кожен наступний оберт частково повинен прикривати попередній, закріплюючи його. Якщо бинт лягає на тіло не рівно, то необхідно його «перекинути» (перевернути). Останні 2 тури бинта, як і два перших, накладаються один на одного, потім бинт розрізають уздовж, зав’язують вузлом обидва кінці (не слід бинт розривати, так як один з кінців може обірватися). Сильний натяг бинта може викликати біль.

5. Для перев’язки звичайно використовують упакований стерильний бинт. Зручно користуватися для перев’язки індивідуальним перев’язочним пакетом, який містить і стерильну ватно-марлеву подушечку, і бинт для її закріплення.

6. Пов’язка повинна повністю закривати пошкоджену ділянку тіла (рану, виразку і т. п.), щоб запобігти потраплянню мікробів, захистити від подальшої травматизації, забезпечити дію нанесених на неї лікарських препаратів.

7. Пов’язка не повинна здавлювати тканини, викликати їх сильне натягнення. а отже, посилювати біль, ускладнювати дихання і кровообіг.

8. Техніка накладення пов’язки на будь-яку ділянку тіла повинна забезпечувати можливість вільно рухатися, не викликати незручностей. не завдавати потерпілому (хворому) зайвого болю.

9. Правильно накладена пов’язка повинна виглядати акуратно, естетично, по можливості не спотворювати контури кінцівки, голови або тулуба. При дотриманні перерахованих правил пов’язка попередить вторинне інфікування рани, буде постійно сприяти відсмоктуванню рідин, що виділяються з рани, наприклад гною, забезпечить зупинку невеликої кровотечі (капілярної або венозної), в ряді випадків буде служити для тимчасового знерухомлення (іммобілізації), що зменшить біль в ушкодженому місці, запобігне розвитку значного набряку тканин, і т. п.

Пластирні пов’язки застосовують для фіксації стерильної пов’язки або пов’язки з ліками на рані. Вузькі смужки пластиру накладають поверх перев’язувального матеріалу. Широко поширений такий різновид пластирної пов’язки, як пов’язка з бактерицидним пластиром, що використовується при невеликих ранах, саднах, опіках і т. п.

Мал.2. Косинкові пов’язки (1) на долоню (2-3), на стопу (4), на голову (5)

Косинкову пов’язку (Мал. 2) використовують для утримання перев’язувального матеріалу або підвішування пошкодженої руки. У першому випадку, наприклад при накладенні пов’язки на кисть, розстеляють косинку, кладуть поверх неї пошкоджену кисть таким чином, щоб можна було загорнути на тильну поверхню один з кінців, а потім два інших кінця зав’язують. Кінець косинки, що залишився відвертають і, якщо потрібно , злегка підтягують в напрямку до передпліччя. Аналогічним чином накладають косинкову пов’язку на стопу. Для цього пошкоджену стопу ставлять на розстелену косинку, відвертають один з її кінців на тильну поверхню, потім два кінця що залишилися зав’язують навколо щиколотки (трохи вище гомілковостопного суглоба). Розмір косинки повинен бути достатнім, щоб обернути нею всю стопу, включаючи п’яту.

Мал. 3 Підвішування руки на косинці

У разі підвішування пошкодженої руки на косинці в розпрямлену косинку укладають руку, один кінець косинки проводять між тулубом і рукою, а інший виводять на напліччя цієї ж руки (Мал. 3). Обидва кінці зав’язують (бажано розташувати вузол не на шиї), після чого вільний кінець косинки обертають навколо ліктя і фіксують на передній поверхні пов’язки за допомогою шпильки. Для доброї косинкової пов’язки треба мати косинку з бічними сторонами не менше 100 см. Пластові хустки мають менший розмір, але в екстремальних випадках можна використати і їх.

Сітчасті пов’язки відрізняються від бинтової тим, що довго і надійно утримуються на будь-якій ділянці тіла, у тому числі на голові, суглобах або тулубі. При використанні цих пов’язок значно скорочується витрата перев’язувальних матеріалів. Такі пов’язки дуже зручні для накладення на один або кілька пальців, на інші частини тіла. Випускається сітчастий бинт кількох розмірів (з номером від 1 до 7). Важливо правильно вибрати його, оскільки бинт маленького розміру буде сильно здавлювати тканини, а бинт надмірно великого розміру буде сповзати, не фіксуючи накладений перев’язувальний матеріал.

Бинтові пов’язки залишаються найбільш вживаними. Найбільш поширені пращеподібна, кругова, спіралеподібна, колосоподібна, вісімкоподібна, хрестоподібна, черепашача бинтові пов’язки.

Мал. 4 Пращеподібні пов’язки
а) на ніс; б) на голову; в) на підборіддя.

Пращеподібна пов’язка (Мал.4) накладається на ніс або підборіддя, а також на все обличчя. Ширина пов’язки повинна бути достатньою, щоб вона могла закрити відповідну пошкоджену частину обличчя або все обличчя. Довжина пов’язки повинна становити близько півтора кіл голови. З двох кінців розрізають пов’язку вздовж, залишаючи середину цілою (наприклад, за розміром підборіддя). Нерозрізану частину накладають на рану, перехрещують кінці з обох сторін і зав’язують їх ззаду.

Кругова пов’язка— найпростіша бинтова пов’язка. Вона застосовується для закриття невеликої ділянки тіла, наприклад очей, вуха, лоба, але найбільш зручна на шиї, плечі, зап’ясті. При цій пов’язці кожний наступний тур бинта накладається на попередній (аналогічно першим турам інших пов’язок).

Спіралеподібна пов’язка — проста пов’язка на кінцівки та пальці. Накладається в напрямку від периферії до центру (з більш тонкої частини кінцівки до більш товстої) ніби по спіралі, при цьому кожен наступний оберт частково повинен прикривати попередній, закріплюючи його. Для частин тіла, що мають велику довжину (наприклад, руки, ноги), для більш рівного лягання бинта, може застосовуватися так звана спіралеподібна пов’язка з перегинами (Мал. 5). Накладають її починаючи з двох-трьох кругових ходів, а потім ходи бинта ведуть

Мал.5 Співралеподібна пов’язка з перегинами

більш косо, ніж це потрібно для звичайної спіралеподібної пов’язки. Великим пальцем лівої руки притримують його нижній край, розкочують трохи головку бинта і перегинають бинт у напрямку до себе так, що верхній край його стає нижнім і навпаки. Перегини бинта треба робити на одній стороні і по одній лінії. Зовні ця пов’язка схожа на колосоподібну, з якою її іноді плутають.

Спіралеподібну пов’язку на один палець починають викону­вати із зап’ястка (Мал. 6).

Після закріплювальних ходів бинт переносять на першу (нігтьову) фалангу пальця тильною стороною долоні і звідти починають спіральне прибинтовувати палець до основи. Після цього бинт знову переносять на зап’яс­ток, де і закріплюють. Якщо потрібно забинтувати кожен палець окремо, то, забинтувавши спіралеподібне один палець, бинт переносять тильною стороною долоні на зап’ясток, де роб­лять закріплювальний хід і ведуть до другого пальця і так далі, доки не будуть забинтовані усі пальці. На правій руці бинтува­ти починають з великого пальця, на лівій — з мізинця — (тобто зліва — направо)

Вісімкоподібна пов’язка найчастіше застосовується на суглобах (плечовому, ліктьовому, колінному, гомілковостопному), наприклад при ушкодженнях зв’язок, випоті в суглобі. Перші тури бинта починають накладати нижче пошкодженого суглоба, потім переходять до бинтування вище суглоба, після чого знову спускаються вниз. В результаті такого бинтування утворюється фігура, що нагадує вісімку. Зазвичай чергують восьмиподібні тури

з круговими, поступово закриваючи всю поверхню шкіри над суглобом.

Під час пошкодження долоні і кисті бинтування починають із зап’ястка, роблять 2—3 ходи і косо ведуть до початків пальців (Мал.7 б) Там роблять кілька обертів і знову хрестоподібне повертають на зап’ясток. Перехрещування ходів бинта відбувається на внутрішній, зовнішній чи обох поверх­нях долоні залежно від розміщення рани. Таку саму техніку застосовують при бинтуванні зовнішньої поверхні стопи.

Колосоподібна пов’язка застосовується для «незручних місць»: плечового суглоба, верхньої частини плеча та стегна,

Мал.8. Колосоподібні пов’язки

При накладенні на плечовий суглоб колосоподібна пов’язка починаються закріплюваним туром довкола грудей. При цьому бинт ведуть з-під пахви від здорового боку по грудях і зовнішній по­верхні травмованого суглоба, потім позаду через пахвинну ямку на плече. Далі по спині через здорову пахву на груди, таким чином повторюють ходи бинта, доки не закриється весь суглоб (Мал.8 а)

При накладені пов’язки на стегно роблять кілька закріплювальних турів довкола нижньої частини живота, потім ведуть косо вниз до найнижчої точки пов’язки, роблять півоберт довкола кінцівки та продовжують бинтування через протилежне стегно (Мал. 8 б).

Черепашача пов’язка накладається на великі суглоби (коліно,

Мал.9. Черепашача пов’язка на лікоть

лікоть, п’ятку). Вона є дуже зручною, не обмежує рухів у цих суглобах і при цьому не зсувається. Перев’язку ліктьового суглоба починають двома-трьома ходами бинта через ліктьову ямку (Мал. 9). Далі бинт спіралеподібними турами укладають по черзі на передпліччі та плечі з перехрещенням на ліктьовій ямці. На коліні її розпочинають накладати круговими турами бинта через надколінну чашечку, наступні тури здійснюють вище і нижче колінного суглоба, перехрещуючи їх у ділянці підколінної ямки. Потім витки бинта зводять до центру, поступово повністю вкриваючи колінний суглоб. Бинтування п’ятки починають з її виступаючої час­тини, а наступні ходи ведуть вище і нижче перших, ча­стково їх перекриваючи та перехрещуючи на

Мал. 10 Хрестоподібна пов’язка

тильній стороні підошви (над гомілковостопним суглобом).

Хрестоподібна пов’язка накладається на груди. Хрестоподібну пов’язку (Мал. 10) починають накладати знизу, спірально піднімаючись угору. Далі роблять фіксуючий хід знизу через праве надпліччя і повертають­ся знову на грудну клітку. Зробив­ши кілька кругових спіральних турів, піднімають бинт на ліве надпліччя. Кінець бинта закріплю­ють шпилькою. У випадку проникних поранень грудної клітки потрібна герметична пов’язка, яка може бути зроблена за допомогою липкого пластиру. Під пластир підкладається стерильна серветка чи відрізок бинта. Стрічки лейкопластиру починають накладати на 1—2 см вище рани че­репицеподібно.

Пов’язка «чепець». Крім пращоподібних пов’язок на голову накладається пов’язка «чепець». Її накладають у випадку рани волосистої частини голови (Мал. 11) і закріплюють стрічкою бинта за нижню щелепу. Від бинта відривають відрізок довжиною близько 1 м і кладуть його на тім’я. Кінці спускають вертикально вниз попереду вушних раковин і підтримують у натягнутому стані. Навколо голови роблять круговий закріплювальний хід, а потім, дійшовши до вер­тикальної смуги, бинт обгортають навколо неї і ведуть під ку­том на потилицю. Чергуючи ходи бинта через потилицю і лоб та кожний раз спрямовуючи його більш вертикально, закрива­ють усю поверхню волосистої частини голови і лоб. Після цього двома-трьома круговими турами бинта навколо голови закріплюють пов’язку. Кінці бинта зав’язують під підбо­ріддям.

Тиснучі пов’язки найчастіше використовують для тимчасової зупинки кровотечі з рани. Їх застосовують також для зменшення крововиливу в порожнині суглобів і навколишні тканини. Зазвичай на рану накладають щільний ватно-марлевий валик і туго прибинтовують його. Слід пам’ятати про те, що туге бинтування деяких ділянок тіла, де проходять судини, наприклад в підколінній ямці, сприяє їх стисненню, що може призводити до дуже тяжких наслідків (аж до гангрени кінцівки). В деяких випадках використовують так звані компресійні пов’язки із спеціального еластичного бинта, наприклад при венозній недостатності, при ушкодженнях зв’язок суглобів, або спеціальні панчохи, гольфи, наколінники, налокітники, напульсники і ін.

В медицині катастроф, а також в військово-польових умовах використовуються бандажі для першої допомоги з аплікатором для тиску на рану. Цей різновид тиснучих пов’язок, при правильному використанні, може зупинити досить сильну (але не критичну) кровотечу.

Знерухомлюючі (іммобілізуючі) пов’язки застосовуються для знерухомлення пошкодженої або хворої частини тіла, зазвичай кінцівки або хребта. При пошкодженнях кінцівок (переломи, вивихи, захворювання суглобів і ін) іммобілізація має велике значення для зменшення болю, попередження шоку. При відкритих переломах кісток та інфікованих ранах м’яких тканин іммобілізація — один з методів попередження інфекції та боротьби з нею. Розрізняють іммобілізацію тимчасову (транспортну) і постійну (лікувальну). Для транспортної іммобілізації при наданні першої допомоги застосовують спеціальні шини, при відсутності їх роблять шини з лозин, дощок, пучків соломи. Лікувальна іммобілізація здійснюється гіпсовою пов’язкою, а також її синтетичними аналогами. Вітаємо! Ви пройшли дуже важливий курс десмургії (вчення про пов’язки).

Частіше тренуйтеся в накладенні різних типів пов’язок, вчіть інших! Для тренування можна користуватися еластичним бинтом.

А тепер розглянемо наступну тему — «Переломи та вивихи».

Десмургія – техніка накладання пов’язок

Презентація на тему: “Десмургія – техніка накладання пов’язок” Презентація містить 53 слайди. ПЛАН 1. Вступ. Типи пов’язок (за матеріалом) 2. Принципи застосування пов’язок. Способи бинтування 3. Основні типи бинтових пов’язок (за технікою накладання) 4. Бинтові та м’які пов’язки голови і шиї. Техніка накладання 5. Бинтові пов’язки верхньої і нижньої кінцівок. Техніка накладання 6. Бинтові пов’язки грудної клітки і живота. Техніка накладання

Десмургія – техніка накладання пов’язок. Підготувалистудентки групи ПО44 Бибель Тетяна Васіна Оксана. Гавришко Юлія. Гураль Вікторія. Домик ОльгаЄднак Тетяна. Крушельницька Андріанна

План 41. Вступ. Типи пов’язок (за матеріалом) – О. Васіна2. Принципи застосування пов’язок. Способи бинтування – Ю. Гавришко3. Основні типи бинтових пов’язок (за технікою накладання) – О. Домик4. Бинтові та м’які пов’язки голови і шиї. Техніка накладання – Т. Бибель, А. Крушельницька5. Бинтові пов’язки верхньої і нижньої кінцівок. Техніка накладання – Т. Єднак6. Бинтові пов’язки грудної клітки і живота. Техніка накладання – В. Гураль

1. Вступ. Типи пов’язок (за матеріалом)Пов’язка — це засіб, за допомогою якого забезпечують спокій ураженої ділянки тіла.

Пов’язки застосовують для: Пов’язки застосовують для: спинення кровотечі з ран (стискальна ); 2) захисту ран і частин тіла від зовнішньої дії (захисна пов’язка); 3) вбирання крові, лімфи та ранових виділень (вбирна, або всмоктувальна, пов’язка); 4) лікування при закритих ушкодженнях і різних запальних процесах м’яких тканин (лікувальна пов’язка, пов’язка-компрес); 5) лікування ран і захисту їх від зовнішніх шкідливих впливів (ранова пов’язка); 6) укріплення ділянки тіла при переломах, вивихах та інших процесах (нерухома, або іммобілізувальна, пов’язка).

Залежно від завдання, пов’язки поділяють на: Покривні – які слугують для покриваючого засобу на рані;Стискальні – котрі служать для зупинки кровотечі;Міцні(Іммоболізуючі) – для досягнення нерухомості(імобілізації) пораненої ділянки;

Залежно від характеру вживаного перев’язувального матеріалу пов’язки бувають: М’якіДо м’яких пов’язок належать пов’язки, накладені за допомогою марлевого, еластичного, сітчасто-трубчастого бинтів. ЖорсткіУ таких пов’язках використовується твердий матеріал (дерево, метал), або матеріал, що має властивість тверднути: гіпс, спеціальні пластмаси, крохмаль, клеї.

Пов’язки. За видом використаного матеріалу пов’язки поділяють на:1)Клейові2)Бинтові3)Пращоподібні4)Косиночні5)Пластирні 6)Шинні7)Тверді8)Контурні

Клейові пов’язки. Клейові пов’язки накладають для захисту рани від впливу зовнішнього середовища і вторинного інфікування. їх виготовляють за допомогою клеолу, колодію, липкого пластиру..

Клеолові пов’язки широко застосовують у хірургії. На­кладають їх таким чином: на рану кладуть кілька шарів стерильної марлі, шкіру навколо рани змазують клеолом і чекають, щоб він трохи підсох (випарувався ефір). Потім накладають натягнуту марлеву серветку і щільно притис­кають її до ділянок шкіри, змазаних клеолом, вільні краї відрізають ножицями.

Колодійні пов’язки накладають за допомогою колодію. Колодій є дуже леткою рідиною, що складається з суміші спирту, ефіру і нітроцелюлози. Наклавши на ділянку рани перев’язувальний матеріал, зверху кладуть марлеву серветку, розтягують її по краях і наносять туди колодій. Плівка, що утворюється після випаровування ефіру, щільно фіксує пов’язку. Негативною властивістю колодію є те, що він стя­гує і подразнює шкіру.

Пластирні пов’язки. Для підтримування перев’язу­вального матеріалу застосовують смужки липкого пласти­ру, намотаного на котушки. Внутрішня його поверхня сте­рильна і вкрита спеціальним клейовим розчином. Пе­рев’язувальний матеріал фіксують вузькими смужками ли­пкого пластиру, який накладають паралельно або хрестопо­дібно. Смужки пластиру повинні мати достатню довжину, щоб захоплювати перев’язувальний матеріал і щільно приставати до шкіри.

Бинтові пов’язки Найбільш зручні бинтові пов’язки. Вони добре (стійко) утримуються на тілі та рівномірно тиснуть поверхню, яка бинтується. Найбільш часто застосовують марлеві, які накладаються за допомогою бинта. Застосовують бинти різної ширини: Вузькі( до 5 см) – використовують для накладення пов’язок на дрібні частини тіла(пальці);Середні (7-10 см) – на передпліччя, гомілку, шию, голову. Широкі( до 20 см)- на груди, живіт, стегно. За відсутності бинта його можна приготувати зі шматка марлі. Марлю нарізають рівними поздовжніми смужками, зшивають між собою і скачують у цільний валик. Марлевий бинт має хорошу еластичність і тому легко набирає форми бинтової частини тіла.

Пращеподібна пов’язка. Накладається на ніс або підборіддя, а також на все обличчя. Ширина пов’язки повинна бути достатньою, щоб вона могла закрити відповідну пошкоджену частину обличчя або все обличчя. Довжина пов’язки повинна становити близько півтора кіл голови. З двох кінців розрізають пов’язку вздовж, залишаючи середину цілою (наприклад, за розміром підборіддя). Нерозрізану частину накладають на рану, перехрещують кінці з обох сторін і зав’язують їх ззаду.

Косиночні пов’язки. Косиночні – трикутні косинки, за допомогою яких можна перев’язати значну поверхню тіла, застосовуються також для підвішування верхньої кінцівки на перев’яз. Вони накладаються за допомогою косинки – шматка матерії, вирізаного або складеного у вигляді прямокутного трикутника. Косиночні пов’язки закріплюють шпилькою або зв’язують кінці косинки. За допомогою косинки, особливо якщо їх декілька, можна накласти надійну пов’язку на будь-яку ділянку тіла

Шинна пов’язка. Застосовуються для іммобілізації поранених кісток і суглобів. При шинні пов’язці зменшується ймовірність додаткової травматизації уламками кісток м’яких тканин, судин та нервів, також зменшується інтенсивність больового відчуття у постраждалого. Кожна шинна пов’язка складається з твердої основи (шини), м’якої підкладки і бинта. Як м’яку підкладку використовують вату, одяг хворого тощо. Підкладка заповнює проміжки між шиною і тілом постраждалого. Без неї шина тисне на ділянки тіла і досить швидко викликає пролежні. Тільки як виняток, коли немає ніякого матеріалу, а гину накласти необхідно, допускається накладання шини без підкладки.

Тверді пов’язки: Гіпсові і крохмальніКрохмальна пов’язка. Бинти з крохмальної марлі після їх занурення у окріп і віджимання накладають поверх ватної підкладки, часто з картонними шинами. Твердне така пов’язка протягом доби. Крохмальна пов’язка може бути накладена і за допомогою звичайного бинта, кожен шар якого змазують крохмальним клеєм. Його готують, змішуючи крохмаль з невеликою кількістю води до консистенції густої сметани, і заварюють окропом при одночасному помішуванні.

ГІПСОВА ПОВ’ЯЗКА — швидко затвердіваюча пов’язка, яку використовують для забезпечення нерухомості (іммобілізації) при захворюваннях та пошкодженнях кісток. Для гіпсових пов’язок використовують пропалений гіпс (при пропалюванні він втрачає частину кристалізаційної води). Після змочування гіпс утворює з водою хімічну сполуку і швидко перетворюється в тверду масу. Як правило, використовують стандартні гіпсові бинти, що виготовлені у заводських умовах. Пов’язка повністю висихає за 24-48 год.

Види гіпсових пов’язок. Лонгетна – пов’язка, що охоплює частину окружності ушкодженого сегменту кінцівки, закриваючи його задню або передню поверхню (Рис. 1.31). Особливість – можливість знімати при потребі проводити масаж, функціональне і фізіолікування.

Види гіпсових пов’язок. Циркулярна – суцільна пов’язка, що охоплює навкруги весь сегмент кінцівки. Застосовують коли непотрібні перев’язки.

Види гіпсових пов’язок. Мостоподібна – пов’язка з трьох частин: два циліндри на суміжні сегменти кінцівки і міст з драбинчастої шини або смужок металу, обмотаних гіпсовими бинтами, вгіпсованими в гільзи. Застосовують при необхідності перев’язок, коли необхідно широкий доступ до пошкодженої ділянки.

Види гіпсових пов’язок. Шарнірна – пов’язка з двох циліндрів, сполучених металевими шинами із шарнірами. їх вісь має співпадати з віссю суглобу. Застосовують в стадії, коли утворився (але не окріп кістковий мозоль) і показані рухи у суглобі, але є загроза зміщення уламків.

Види гіпсових пов’язок. Корсет – суцільна гіпсова пов’язка на частину тулуба. Корсет забезпечує фіксацію і розвантаження хребта, розслаблення м’язів. Застосовують при пошкодженні або захворюванні хребта.

Контурні пов’язки. Контурна пов’язка – контурні фіксуючі викрійки. Їх виготовляють зі шматка тканини. Закріплюють контурні пов’язки за допомогою пришитої тасьми, яку зав’язують на протилежному боці У хворих, які перенесли лапаротомію, використовують контурний бандаж живота.

4. Бинтові пов’язки голови і шиїВажливо!Пов’язки голови повинні добре прилягати, вони не повинні збиватися і тиснути на такі чуттєві місця, як вуха і чоло. Пов’язки також не повинні тиснути шию, підборіддя і, якщо дозволяє характер травми, то вони не повинні закривати очі і вуха. Найбільш міцними пов’язками голови є такі, при яких допоміжні ходи проходять під підборіддям. Основою кожної пов’язки є подвійний чи ж потрійний хід бинта навколо голови. Ці ходи служать основними також при перев’язці вуха або чола. Ходи, що закінчуються, також зазвичай накладаються навколо чола.

Найбільш простими пов’язками голови є наступні:1. Головна пов’язка «шапочка» – смужка бинта приблизно 70 см завдовжки, опущена з тім’яної ділянки вниз перед вухами. Кінці бинта тримає сам поранений або ж помічник. Навколо цієї смужки, навколо голови, накладають колові ходи бинта доти, доки не буде перев’язана вся голова, причому кожен коловий хід закриває частину накладеної вільної смужки бинта.

2. Вісімка – перехресна перев’язка потиличної і тім’яної ділянок – ходи перехрещуються на потилиці.3. Пов’язка на вухо – колові ходи поступово закривають хворе вухо і послідовно проходять зверху і знизу під здоровим вухом.

4. Пов’язка на око – колові ходи навколо чола, що накладається на половині хворого ока, нижче вуха, безпосередньо на хворе око.5. Пов’язка шиї повинна бути вільною, не занадто тісною, вона не повинна тиснути на гортань і викликати задуху. Найкраще накладати такі пов’язки, які складаються із пов’язки потилиці вісімкою, комбінованої з оборотами навколо шиї.

М’які пов’язки на голову та шию1 . Чіпець. Вузький бинт завдовжки до 1 м накладають на тім’яну ділянку середньою його частиною. Кінці бинта попереду вушних раковин опускають. Навколо голови через лобову і потиличну ділянки накладають два колові тури. Довівши третій тур до бинта-зав’язки, основний бинт обводять навколо нього, після чого бинт ведуть через потиличну ділянку до протилежного кінця зав’язки. Тут знову бинт обводять навколо зав’язки та накладають на лобно-тім’яну. Бинт кожного разу через зав’язку у напрямку до тім’я, поступово закривають все склепіння черепа. Кінець бинта прив’язують до однієї із зав’язок, після чого під підборіддям з деяким натягненням зв’язують кінці бинта-зав’язки.

2. Пов’язка-шапочка. Закріпивши бинт двома коловими турами через лоб і потиличну ділянку, спереду роблять перегин і накладають на іншу бічну поверхню голови, після чого місця перегинів укріплюють коловим туро. Потім все повторюють, причому кожен подальший тур поступово зміщують до центру. Закінчують пов’язку коловими турами. Дану пов’язку легко виконати двома бинтами: один бинт служить для зміцнення пов’язки коловими турами, другий послідовно закриває все склепіння черепа.

3. Пов’язка на одне око. Починається з накладання кругового туру через лобово-потиличні ділянки. Другий тур у потиличній ділянці опускають ближче до шиї і виводять під вухом на обличчя через ділянку ока на лоб. Третій тур – коловий закріплюючий. Наступний тур знову косий: з потиличної ділянки бинт проводять над вухом, над оком, на лоб і т.д. Кожен косий тур поступово зміщується вгору і повністю закриває ділянку ока. Пов’язку закінчують коловим туром.

4. Пов’язка на обидва ока. При бинтуванні правого ока бинт накладається зліва направо, як при всіх пов’язках, а при бинтуванні лівого – справа наліво. При пов’язці на обидва ока перші три тури накладають так само, як при бинтуванні правого ока, тобто косий тур йде знизу під вушною раковиною через ділянку ока на лоб, наступні два тури закривають ліве око. Бинт при цьому ведуть зверху вниз, тобто з правої тім’яної ділянки через лоб над оком під ліву вушну раковину і далі на потиличну ділянку, переходячи до колового туру. Наступні тури проводять над правим оком і т.д.

5. Пов’язка на вухо і потиличну ділянку. На ділянці вуха зручна так звана неаполітанська пов’язка. Починають її коловим туром через лобово-потиличні ділянки. Подальші тури на хворій стороні поступово опускають все нижче. Закривши вухо і ділянку соскоподібного відростка, пов’язку закріплюють декількома коловими турами.

6. Пов’язка на потиличну ділянку і шию. На потиличну ділянку і шию накладають восьмиподібну пов’язку. Починають її двома коловими турами навколо голови, потім над лівим вухом спускають на потиличну ділянку і під правим кутом нижньої щелепи виводять на передню поверхню шиї, з-під лівого кута нижньої щелепи вгору через потиличну ділянку над правим вухом на лоб і т.д. Поступово зміщуючи місце перехрестя косих турів бинта, закривають всю потиличну ділянку. При необхідності закрити шию до восьмиподібних турів періодично додають декілька колових турів навколо шиї.

7. Пов’язка на підборіддя і нижню щелепу. Нижню щелепу можна надійно закрити за допомогою пов’язки, яку ще називають «вуздечкою». Закріпивши бинт коловим туром через лобово-потиличні ділянки, другий тур через потиличну ділянку направляють косо вниз на протилежну сторону і проводять під кутом нижньої щелепи, переходячи у вертикальні тури попереду вух, закриваючи скроневі, тім’яну і підборідну ділянки.

Закріпивши нижню щелепу, наступний тур ведуть з-під щелепи (по іншій стороні) косо через потиличну ділянку, переходячи в горизонтальні тури через лоб і потилицю. Для повного закриття нижньої щелепи наступний тур знову ведуть через потиличну ділянку косо вниз на протилежну бічну поверхню шиї, накладають на нижню щелепу і іншу половину шиї. Наклавши декілька таких горизонтальних турів, бинт переводять на нижню поверхню підборіддя і накладають декілька вертикальних турів через підборідно-тім’яні ділянки. Закінчують пов’язку коловими турами навколо голови, для чого бинт проводять косо вгору знову через потиличну ділянку.

8. Сітчасто-трубчаста пов’язка на волосяну частину голови і шию. Сітчасто-трубчастим еластичним бинтом перев’язувальний матеріал може бути надійно закріплений на будь-якій частині голови і обличчя. Зручні і легко накладаються на ніс, верхню губу, підборіддя і склепіння черепа косиночні, пращеподібні і контурні пов’язки.

5. Бинтові пов’язки для верхніх і нижніх кінцівок. Техніка накладання При пов’язці кінцівок варто дотримуватися правила :- перші ходи повинні бути накладені на нижню частину кінцівки;-надалі бинтування ведеться у напрямку догори. Такий спосіб перев’язки дозволяє уникнути наповнення венозної крові у вільних , не забинтованих відділах кінцівок.

На плечовий і кульшовий (тазостегновий) суглоби зазвичай накладається колосоподібна пов’язка. Перші ходи зазвичай накладаються на плече або на стегно. Далі косоподібними ходами бинтують у напрямку до суглоба. В ділянці суглоба за допомогою колових ходів переходять при бинтуванні плечового суглоба на грудну клітку, при бинтуванні тазостегнового – на живіт

На плече , передпліччя ,стегно і гомілку накладають спіралеподібну або ж більш міцні колесоподібні повязки.. Для ділянки ліктьового в колінного суглобів забинтовують вісімками. На пальці накладають так звані «наперсткоподібні» повязки При перевязці всіх пальців рук накладають так звану «рукавичку»

Техніка накладання м’яких повязок:1. На кисть і ділянку променезап’ясткового суглоба зазвичай накладають восьмиподібну повязку (Щоб закрити обширну рану кисті і пальців. Бинт закріплюють декількома кловими турами біля запяска, потім ведуть по тилу кисті до вказівного пальця, перекидають через нього і вкривають долонну поверхню кисті. Декількома завершаючими турами закривають всю кисть і 4 пальці , після чого закріплюють ці тури) 2. Передпліччя найкраще закривати спіральною повязкою . Та ще ділянку ліктьового суглоба.(Руку в ліктьовому суглобі згинають Бинтування починають з накладення закріплюючих колових турів на передпліччі біля суглоба і поступово переїодять на лікоть , де і закінчують повязку декількова коловими турами.3. Повязка на один палець кисті.(Починають із кількох турів біля променезапясткового суглоба,потім бинт проводять по тилу кістки до кінця пальця , який закривають спіральною висхідною повязкою до основи. Закривши весь палець , бинт виводять через міжпальцевий проміжок на тил кисті і фіксують декількома турами.

4. На плечовий суглоб (На плече ближче до пахової западини , накладають 3-4 кола туру. П’ятий тур з пахової западини переводять дещо косо вгору , і по зовнішній поверхні плеча на спину , і далі навколо грудей до початку даного туру. Шостий тур проводять навколо плеча ,дещо прикриваючи початок попереднього туру через пахову западину виводять на передню поверхню і далі косо вгору через суглоб на спину.. Накладають стільки турів, скільки потрібно)5. На стопу. Окремо бинтують тільки перший палець. Повязку починають із зміцнення бинта біля кісточок ,далі бинт проводять по тилу стопи до кінця пальця. Цей тур закривають спіральною висхідною повязкою до основи пальця. Далі бинт через міжпальцевий проміжок виводять на тил стопи і фіксують навколо гомілки. Всі стопа може бути закрита за допомогою дуже простої повязки. Закріпивши бинт навколо гомілки , обгортають стопу декількома циркулярними поздовжніми турами від пяти до пальців, закриваючи бічні сторони . Потім накладають від пальців спіральну повязку , яка закінчується на гомілці.

6. Бинтові пов’язки грудної клітки і живота. Техніка накладання. Для перев’язки грудної клітки застосовують більш широкі бинти. Грудну клітку не можна перев’язувати спіралеподібними ходами, тому що при неправильному накладанні вона швидко сповзе.

Бинтові пов’язки грудної клітки і живота. Пов’язка грудної клітки вісімкою. Послідовність виконання: Накладаємо перші ходи у нижньому відділіЗабинтовуємо груди аж до пахв. За допомогою одного зміцнювального ходу переходимо на ліве плече і по спині йдемо вниз під праву пахву. Знову накладаємо коловий хід. Переходимо під ліву пахву, звідти – на спину і ззаду ведемо бинт під ліве плече. Закінчуємо пов’язку коловими ходами у верхній частині грудної клітки.

Бинтові пов’язки грудної клітки і живота. Пов’язка грудної залози. Послідовність виконання:1) Накладаємо перші ходи у нижньому відділі2) Забинтовуємо грудну клітку аж до грудей3) Наступні бинтові ходи накладаємо так, щоб грудна залоза була зафіксована ходами, що йдуть на плече з протилежної сторони

Бинтові пов’язки грудної клітки і живота. Пов’язка на живіт Послідовність виконання: Перші ходи накладаємо у верхній частині живота. Наступними ходами закриваємо наполовину попередні ходи, переходячи на нижню частину живота. Кінець накладаємо на праве стегно, там і закінчуємо пов’язку. Для перв’язки живота застосовують більш широкі бинти. На живіт можна накладати спіралеподібну пов’язку, бо тут вони менше сповзають.

Техніка накладання. Техніка накладання м’яких пов’язок на нижню половину живота та на верхню третину стегна (комбінована на стегно, сідницю та живіт)Вони легко зісковзують, тому застосовують комбіновану пов’язку – вкриває живіт, сідниці і стегно. Послідовність: На живіт, над верхніми остями клубових кісток накладаємо 2-3 колових тури (якщо пов’язку фіксуємо на правому стегні, то напрям зліва направо, якщо до лівого стегна, то справа наліво)Останній коловий тур з поперекової ділянки переводимо у косий. Направляємо вниз, проводимо над крижами, сідницею, вертелом стегна і виводимо на попередню поверхню стегна. Далі бинт накладаємо косо вниз на передню і медіальну поверхню стегна, обводимо його позаду стегна і через передню поверхню стегна ведемо косо вгору до лобкового зчленовування і далі відразу вище за клубову кістку навколо попереку. Наступні тури накладаємо так само.

Техніка накладання. Схема пов’язки. Фото підкреслених слів. Клубові кістки. Вертело стегна. Лобкове зчленування. Медіальна поверхня стегна

Техніка накладання. Пов’язки на грудну клітку. Спіральна пов’язка. Послідовність: Відрізаємо бинт завдовжки 1,5 метри і перекидаємо серединою через плече. Поверх висячого бинту на грудну клітку накладаємо спіральну пов’язку від низу аж до пахових западин. Кінці бинта-зав’язки, що вільно висять, піднімаємо вгору і зв’язуємо над іншим плечем.

Техніка накладання. Пов’язки на грудну клітку. Пов’язка ДезоЇї застосовують при наданні ПМД у випадках перелому плеча, ключиці, після вправляння вивиху в плечовому суглобі. Послідовність:1) Згинаємо руку під прямим кутом у ліктьовому суглобі, в пахвову западину закладаємо валок з вати. 2) Декількома коловими турами плече фіксують до грудної клітки. Напрям турів – від здорової половини до бинтованого плеча.

Техніка накладання. Пов’язки на грудну клітку. Послідовність:3) Наступний тур ведемо через пахвову западину здорової сторони передньої поверхні грудної клітки, через плече хворої сторони. Ззаду бинт круто опускаємо вниз під лікоть, і охоплюючи передпліччя внизу, проводимо у пахвову западину здорової сторони. 4) Ззаду бинт проводимо поперек хворого плеча, перекидаємо через нього і опускаємо круто вниз попереду плеча під лікоть і далі поперек спини косо вгору, і через пахвову западину виводимо на передню поверхню грудної клітки. Повторюємо тури по кілька разів. Тури бинта ніколи не перекидають через здорове плече, а косі тури повинні утворити трикутники. Пов’язка Дезо

Жорсткі пов’язки. Техніка накладання. Гіпсові пов’язки. Введені в практику М.І. Пироговим. Вони широко застосовуються в травматології і ортопедії для лікування переломів та ряду захворювання кісток. Їх накладають, використовуючи спеціальні гіпсові бинти або відрізки марлі з втертим у них сухим гіпсом. Завдяки високим пластичним властивостям гіпсу є можливість накласти міцну фіксуючу пов’язку на будь-яку частину тіла.