Скільки було республік в СРСР? 15 республік, що входили до СРСР

СРСР був утворений на осколках колишньої Російської імперії. Він був одним з двох центрів сили і впливу протягом усього ХХ століття. Саме Союз завдав вирішальної поразки фашистської Німеччини, і його крах став найзначнішою подією другої половини минулого століття. Які республіки входили до СРСР, розберемося в нижченаведеної статті.

Проблеми національно-державного устрою напередодні появи СРСР

Скільки було республік в СРСР? На це питання можна дати різні відповіді, бо на початковому етапі формування держави їх кількість не залишалося незмінним. Щоб докладніше в цьому розібратися, звернемося до історії. До моменту закінчення Громадянської війни територія нашої держави представляла собою досить строкатий комплекс різних національних і державних утворень. Їх юридичний статус часто залежав від військово-політичної кон’юнктури, сили місцевих владних інститутів та інших факторів. Однак у міру збільшення впливу і влади більшовиків це питання ставав одним з головних для держави і влади. У керівництві ВКП (б) не було консолідованої думки з приводу майбутнього устрою країни. Велика частина членів партії вважала, що держава має бути побудовано на основі унітарних принципів, без урахування національного компонента, інші її члени обережно висловлювалися за самовизначення націй у складі країни. Але вирішальне слово було за В.І. Леніним.

Нелегка дилема в надрах ВКП (б)

Республіки, що входили в складу СРСР, на думку Леніна, повинні були володіти певною самостійністю, але визнаючи це питання досить складним, він бачив необхідність у спеціальному його аналізі. Це питання було доручено відомому в ЦК фахівця з національного питання І.В. Сталіну. Він виступав послідовним прихильником автономії всіх республік, що входять в нове державне утворення. В період Громадянської війни на території РРФСР восторжествував принцип федералізму, проте взаємини незалежних республік регулювалися на основі спеціальних угод. Ще однією серйозною проблемою були досить сильні націоналістичні настрої у комуністів на місцях. Весь цей комплекс розбіжностей повинен був враховуватися при формуванні нової держави.

Початок роботи над створенням єдиної держави

До початку 1922 на території, підвладній Радам, проживало близько 185 народів. Для їх об’єднання необхідно було врахувати всі, навіть найдрібніші нюанси, але процес створення СРСР ні тільки рішенням згори, його підтримували в переважній більшості і народні маси. Освіта СРСР мало і зовнішньополітичний резон – необхідність об’єднання перед обличчям явно ворожих держав. Для розробки принципів організації майбутньої країни була створена спеціальна комісія ВЦВК. У надрах цієї структури було вирішено, що приклад існування РРФСР є найбільш прийнятним варіантом формування нової держави. Однак ця ідея наштовхнулося на рішучу протидію членів комісії національних регіонів. Сталін був мало схильний до критики своєї позиції. Випробувати метод було вирішено на Закавказзі. Цей район вимагав особливої уваги. Тут була зосереджена маса національних протиріч. Зокрема, Грузія за короткий період своєї незалежності зуміла досить ефективно вибудувати економіку і зовнішньополітичні зв’язки. Вірменія і Азербайджан ставилися один до одного з взаємним підозрою.

Розбіжності Сталіна і Леніна на формування СРСР

Експеримент завершився створенням Закавказької Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки в складі Вірменії, Грузії та Азербайджану. Саме таким чином вони повинні були увійти в нову державу. Наприкінці серпня 1922 для реалізації об’єднання була утворена комісія у Москві. За планом «автономізації» І.В. Сталіна всі складові частини Союзу будуть мати обмеженою самостійністю. У цей момент втрутився Ленін, він відкинув план Сталіна. За його ідеї республіки, що входили до складу СРСР, повинні об’єднуватися на основі союзних договорів. У цій редакції проект був підтриманий більшістю членів пленуму ЦК ВКП (б). Проте Грузія не бажала входити в нове державне утворення у складі Закавказької Федерації. Вона наполягала на укладенні окремого договору з Союзом, поза ЗРФСР. Але під натиском центру грузинські комуністи були змушені погодитися на початковий план.

Утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік

У грудні 1922 року на з’їзді Рад було оголошено про створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік у складі РРФСР, України, Білорусії та Закавказької Федерації. Ось скільки було республік в СРСР на момент його появи. На основі Договору декларувалося створення нового державного об’єднання як федерації повноправних і незалежних країн з правом виходу і вільного входу до його складу. Однак насправді процедура виходу не була ніяк прописана юридично, що відповідно її дуже ускладнювало. Ця міна уповільненої дії, закладена в основу держави, з усією силою показала себе в момент розпаду СРСР, бо в 90-і роки країни, що входили до складу Союзу, не могли на законних і цивілізованих підставах вийти з його складу, що призвело до кривавих подій. Зовнішня політика, торгівля, фінанси, оборона, шляхи сполучення і зв’язок делегувалися на користь центральних органів СРСР.

Подальше розширення країни Рад

Наступним етапом у формуванні держави стало національно-адміністративне розмежування в Середній Азії. На її території розташовувалися величезна Туркестанская республіка, а також дві крихітні території – Бухарская і Хорезмська республіки. В результаті довгих обговорень в ЦК були утворені Узбецька і Туркменська союзні республіки. СРСР зі складу першої згодом виділив Таджицьку республіку, частина території була передана під юрисдикцію Казахстану, який також став союзною республікою. Киргизи заснували автономну республіку у складі РРФСР, однак під кінець двадцятих років минулого століття вона була трансформована в союзну республіку. А на території Української РСР була виділена в союзну республіку Молдова. Таким чином, на кінець другого десятка минулого століття дані про те, скільки було республік в СРСР значно змінилися.

У тридцяті роки також відбулося структурна зміна в складі Союзу. Так як Закавказька Федерація спочатку була нежиттєздатним утворенням, то в новій Конституції СРСР це було враховано. У 1936 році вона була розформована, і Грузія, Вірменія та Азербайджан, уклавши з центром договори, отримали статус союзних республік СРСР.

Прибалтика в складі СРСР

Наступний етап формування Союзу відноситься вже до кінця тридцятих років минулого сторіччя. Тоді зважаючи на складну зовнішньополітичної обстановки нашій країні довелося йти на угоду з Німеччиною, яка вела агресивну політику в Європі. Західна Україна і Білорусія тоді перебували у складі Польщі, щоб возз’єднати історично один народ і убезпечити свої західні рубежі, між СРСР і Німеччиною було укладено пакт «Молотова-Ріббентропа» з секретним протоколом. Згідно з ним, в сферу впливу нашої країни відходила територія Східної Європи. Зважаючи на вкрай ворожої позиції держав Прибалтики рішенням керівництва туди були введені частини Червоної Армії, на територіях Латвії, Литви та Естонії були ліквідовані легітимні уряду. А замість них почалося будівництво державного ладу за прикладом СРСР. Цим республікам був даний статус союзних. І можна було заново перераховувати, скільки було республік в СРСР безпосередньо перед початком війни з Німеччиною.

Крах Радянського Союзу

Скільки республік входило в СРСР безпосередньо перед розпадом? На кінець вісімдесятих років СРСР включав в себе:

• РРФСР;
• Українську ССР;
• Білоруську ССР;
• Молдавську ССР;
• Казахську ССР;
• Туркменську ССР;
• Таджицьку ССР;
• Узбецьку ССР;
• Киргизьку ССР;
• Литовську ССР;
• Латвійську ССР;
• Естонську ССР;
• Грузинську ССР;
• Вірменську ССР;
• Азербайджанську РСР.

Економічна криза та національні суперечності, а також слабке керівництво призвели до краху радянської держави. 15 республік, що входили до СРСР, отримали в ході цих подій повний національний суверенітет і утворили власні держави.

Чому розпався Радянський Союз? П’ять причин, які досі важливі

Наступного дня, 26 грудня, парламент країни – Верховна Рада СРСР – офіційно визнав незалежність 15 нових держав та припинив існування Радянського Союзу. Над Кремлем приспустили червоний прапор із серпом і молотом, що колись був символом однієї з наймогутніших країн світу.

Горбачов прийшов до влади у 1985 році, йому було лише 54 роки. Він почав низку реформ, щоб вдихнути нове життя у країну, яка була у стані стагнації.

Багато хто стверджує, що ці реформи, відомі як перебудова (відновлення та реструктуризація) та гласність (відкритість і свобода слова), призвели до занепаду країни. Інші кажуть, що Радянський Союз не можна було врятувати з огляду на його жорстку структуру.

Якими були основні причини колапсу, що вплинув на те, як Росія бачить себе сьогодні та взаємодіє з рештою світу?

1. Економіка

Крах економіки був найбільшою з усіх проблем Радянського Союзу. Країна мала централізовану планову економіку, на відміну від ринкової економіки більшості інших країн.

В СРСР держава вирішувала, скільки виробляти машин, пар взуття чи буханців хліба.

Вона ж вирішував, скільки цих речей потрібно кожному окремому громадянину, скільки все має коштувати та скільки людям потрібно платити.

В останні роки Радянського Союзу товари першої необхідності були дефіцитом, а черги в магазинах – звичним явищем

Теоретично ця система була ефективною і справедливою, але на ділі вона не могла нормально функціонувати.

Пропозиція завжди відставала від попиту, а гроші часто не мали значення.

Багато людей у Радянському Союзі не були бідними, але вони просто не могли придбати основні товари, тому що їх постійно не вистачало.

Щоб купити машину, треба було стояти у черзі роками. Щоб придбати пальто чи зимові черевики, доводилося стояти в черзі годинами, а потім виявлялося, що потрібний розмір вже продали.

У Радянському Союзі говорили не про те, щоб щось купити, а про те, щоб щось дістати.

Становище погіршували витрати на освоєння космосу та перегони озброєнь між Радянським Союзом і Сполученими Штатами, що розпочалися наприкінці 1950-х років.

СРСР був першою країною у світі, яка відправила людину на космічну орбіту, він також мав арсенал ядерної зброї й високотехнологічних балістичних ракет, але все це коштувало дуже дорого.

Радянський Союз покладався на свої природні ресурси (нафту й газ), щоб фінансувати ці перегони, але на початку 1980-х років ціни на нафту впали, і це дуже вдарило по нестійкій економіці.

Горбачовська “перебудова” принесла деякі ринкові принципи, але гігантська радянська економіка була надто громіздкою, щоб її можна було швидко реформувати.

Споживчих товарів, як і раніше, не вистачало, а інфляція росла.

У 1990 році влада здійснила грошову реформу, яка знищила навіть мізерні заощадження мільйонів людей.

Розчарування діями уряду зростало.

Чому це важливо сьогодні?

Дефіцит товарів надовго позначився на ментальності пострадянського суспільства.

Навіть зараз – через покоління – є страх залишитись без предметів першої необхідності.

Це сильна емоція, якою легко маніпулювати під час виборчих кампаній.

2. Ідеологія

Горбачовська гласність була спрямована на збільшення свободи слова в країні, яка десятиліттями існувала в умовах репресивного режиму, де люди були надто налякані, щоб говорити те, що вони думають, ставити запитання чи скаржитись.

Він почав відкривати історичні архіви, показуючи справжні масштаби сталінських репресій, внаслідок яких загинули мільйони людей.

Він закликав до дискусії щодо майбутнього Радянського Союзу та його владних структур про те, як їх треба реформувати країну, щоб рухатись вперед.

Він навіть завів мову про багатопартійність, кидаючи виклик пануванню комуністичної партії.

Михайла Горбачова дуже поважали на міжнародній арені, але в рідній країні його популярність падала

Ці кроки змусили багатьох в СРСР зрозуміти те, що система, керована комуністичною партією, за якої всіх посадовців або призначали, або обирали на безальтернативних виборах, була неефективною, репресивною та відкритою для корупції.

Уряд Горбачова спробував внести до виборчого процесу елементи свободи і справедливості, але було надто пізно.

Чому це важливо сьогодні?

Президент Росії Володимир Путін рано усвідомив важливість сильної національної ідеї, особливо для уряду, який не є повністю прозорим і демократичним.

Він використав мотиви з різних епох російського і радянського минулого, щоб створити національний ідеал свого президентства: багатство і гламур Імперської Росії, героїзм і жертви перемоги у Другій світовій війні та спокійну стабільність радянської доби 1970-х років поєднали, щоб вселити гордість і патріотизм (і не звертати уваги на численні проблеми сучасної Росії).

3. Націоналізм

Радянський Союз був багатонаціональною державою, правонаступником Російської Імперії.

Він складався з 15 республік, що теоретично мали однакові права як братні народи.

Насправді ж Росія була найбільшою і наймогутнішою, а російська мова і культура домінували в багатьох сферах.

Гласність змусила багатьох людей в інших республіках усвідомити етнічне гноблення, зокрема український Голодомор 1930-х років, захоплення країн Балтії та Західної України відповідно до пакту про дружбу між СРСР та нацистами, а також насильницькі депортації численних етнічних груп під час Другої світової війни.

На початку 1990-х в СРСР зростали націоналістичні настрої

Ці та багато інших подій викликали сплеск націоналізму й прагнення до національного самовизначення.

Ідея Радянського Союзу як щасливої сім’ї націй була фатально підірвана, а спроби реформувати його, запропонувавши більше автономії республікам, були надто незначними й запізніми.

Чому це важливо сьогодні?

Напружені відносини між Москвою, країнами Балтії, Грузією і зовсім недавно – з катастрофічними наслідками – Україною продовжують формувати геополітичний ландшафт Європи і за її межами.

4. Моральна поразка

Багато років радянським людям казали, що Захід “гниє”, а його люди страждають у злиднях і деградації.

Ця ідея все частіше викликала сумніви з кінця 1980-х років, коли почастішали подорожі радянських громадян за кордон та контакти між звичайними людьми.

Радянські громадяни побачили, що в багатьох інших країнах рівень життя, особиста свобода й добробут значно перевищували те, що вони бачили у своїй країні.

Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов та президент США Рональд Рейган під час зустрічі у Женеві, 1985 рік

Вони також побачили те, що їхня влада намагалася приховати від них протягом багатьох років, забороняючи міжнародні поїздки, заглушаючи іноземні радіостанції (наприклад, ВВС) та цензуруючи будь-яку іноземну літературу й фільми.

Горбачову приписують припинення “холодної війни” й загрози ядерної конфронтації шляхом покращення відносин із Заходом, але результатом цього покращення стало те, що радянські люди усвідомили, наскільки їхнє життя гірше, ніж в інших країнах.

Михайла Горбачова дуже поважали за кордоном, але в рідній країні його популярність падала.

Чому це важливо сьогодні?

Російський уряд навчився маніпулювати повідомленнями ЗМІ у своїх інтересах.

Щоб уникнути несприятливих порівнянь з рештою світу, Росію часто представляють як унікальну у культурному та історичному плані – як воїна-одинака в оточенні ворогів.

Наукові досягнення, перемогу у Другій світовій війні та культурну спадщину постійно використовують у засобах масової інформації, щоб донести до людей ідею національної унікальності та відвернути увагу росіян від повсякденних проблем.

5. Лідерство

Горбачов знав, що потрібні радикальні зміни, щоб зупинити погіршення радянської економіки та суспільної моралі, але його баченню, як цього досягти, можливо, не вистачало ясності.

Завершивши “холодну війну”, він став героєм для зовнішнього світу, але вдома його критикували реформатори, які вважали, що він не перехоплює ініціативу, і консерватори, які вважали, що він заходить надто далеко.

В результаті він налаштував проти себе обидва табори.

У серпні 1991 року консерватори здійснили невдалий державний переворот, намагаючись усунути Горбачова від влади.

Наступного дня після відставки Горбачов провів прощальний вечір у готелі “Москва”, 26 грудня 1991 року

Це не врятувало СРСР, а лише прискорило його розпад. Менш ніж за три дні лідери державного перевороту спробували втекти з країни, а Горбачова повернули до влади, але ненадовго.

Борис Єльцин у Росії та лідери інших республік СРСР вийшли на передній план.

У наступні місяці багато республік провели референдуми про незалежність, і до грудня долю наддержави було вирішено.

Чому це важливо сьогодні?

Володимир Путін є одним з лідерів, що править Росією найдовше.

Одним із секретів його політичного довголіття є ідея поставити Росію на перше місце або принаймні зробити так, щоб це так виглядало.

У той час, як Михайла Горбачова критикували за односторонню відмову від багатьох позицій впливу Радянського Союзу, наприклад, за виведення радянських військ зі Східної Німеччини, Володимир Путін щосили бореться за те, що він сам вважає російськими інтересами.

Путін був офіцером КДБ у Східній Німеччині, коли впала Берлінська стіна, і на власні очі став свідком хаосу виведення радянських військ.

30 років по тому він категорично виступає проти наближення НАТО до російських кордонів і готовий підкріпити це силою, про що свідчить нещодавнє нарощування російських військ біля України.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Пострадянський простір – це все, що було колись радянським

Термін “пострадянський простір” з’явився в політології слідом за розпадом Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Як правило, він розуміється буквально географічно – це територія, на якій розташовувався колишній Радянський Союз. Хоча багато політики, культурології та економісти вкладають у нього набагато більше.

Спробуємо і ми розібратися. Пострадянський простір – це що?

Географія

Напевно, головний момент у розумінні терміна. Пострадянський простір – це всі колишні союзні республіки, а зараз незалежні держави, що виникли після зникнення СРСР. Назвемо їх все по регіонам: Балтія – Латвія, Литва, Естонія; Європа – Білорусь, Україна, Молдова (Молдова); Закавказзі – Вірменія, Азербайджан, Грузія; Середня Азія – Казахстан, Узбекистан, Киргизія (Киргизстан), Туркменія (Туркменістан), Таджикистан.

Для повноти картини, можливо ускладнюючи її, назвемо невизнані або частково визнані державні утворення, поява яких викликано проблемами на пострадянському просторі (до них повернемося нижче). Отже, Європа – Придністровська Молдавська республіка, Донецька народна республіка, Луганська народна республіка; Закавказзі – Республіка Абхазія Республіка Південна Осетія, Республіка Арцах (Нагірний Карабах). Як синонім, об’єднує їх всі, використовується також словосполучення “країни близького зарубіжжя”.

В географічному розумінні пострадянський простір складають саме вони. Втім, пострадянський простір – це не тільки географія.