Великий стрибок

Великий стрибок — економічна і політична кампанія в Китайській Народній Республіці з 1958 по 1960 рік, націлена на зміцнення індустріальної бази й різкий підйом економіки країни, яка однак призвела до трагічних наслідків для китайського народу. Тоді Китай був на 90 % аграрною країною, якій була гостро необхідна модернізація. Мао Цзедун обґрунтовував політику Великого стрибка за допомогою марксистської теорії продуктивних сил, проте його спроба посилити економічне зростання шляхом різкої колективізації й підмінити професіоналізм ентузіазмом, а також неправильні рішення в галузі сільського господарства обернулися катастрофою: наслідком Великого стрибка стала смерть від 20 до 40 мільйонів осіб [1] , і це зробило його найбільшою соціальною катастрофою XX століття.

§ 19. Китай

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ: характеризувати розвиток Китаю в другій половині XX — на початку XXI ст.; визначати причини перемоги комуністичних сил у громадянській війні; указувати на наслідки комуністичних експериментів у країні.

1. Коли Китай став жертвою японської агресії напередодні Другої світової війни? 2. Боротьба яких політичних сил призвела до тривалої громадянської війни в Китаї?

1. ЗАВЕРШЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ. ПРОГОЛОШЕННЯ КНР. Закінчення Другої світової війни загострило суперечності між Комуністичною партією Китаю (КПК) і Гомінданом у боротьбі за владу. 10 жовтня 1945 р. сторони підписали Угоду про мир і національне відродження. Проте фактично ця угода була перемир’ям у боротьбі за владу.

Навесні 1946 р. СРСР вивів свої війська з Маньчжурії, а контроль над цією територією було передано комуністам, які також отримали значну кількість японської трофейної зброї.

Виведення радянських військ розв’язало руки Гоміндану для поширення своєї влади на Південно-Східний Китай. У містах, куди вступали війська Чан Кайші, ліквідовувалися місцеві органи влади, створені КПК. Такі дії викликали сутички між Національно-визвольною армією Китаю (НВАК) та армією Гоміндану. У своїх діях Чан Кайші спирався на підтримку США, які озброїли його армію. Проте швидкого успіху йому не вдалося досягти, розпочалася нова фаза громадянської війни.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Частиною масштабної кампанії в Китаї в боротьбі із сільськогосподарськими шкідниками стало винищення горобців. Ця боротьба була організована з ініціативи Мао Цзедуна в межах політики «великого стрибка».

Задум полягав у знищенні «чотирьох шкідників»: щурів, комарів, мух і горобців. Велася активна пропаганда, яка пояснювала, що горобці масово поїдають зерна врожаю, завдаючи національному господарству величезних збитків. Відомо, що горобець не може протриматися в повітрі більше ніж 15 хвилин. Отже, усі китайські селяни й городяни, у тому числі діти, мали протягом цього часу голосно кричати, бити в казани, барабани, розмахувати ганчірками й палицями, стоячи на дахах будинків, щоб налякати птахів і позбавити їх прихистку. Виснажені пташки падали на землю мертвими.

У ході цієї кампанії лише за три дні в Пекіні та Шанхаї було знищено 900 тис. горобців, а до грудня 1960 р. ця цифра зросла майже до 2 млрд.

Рік по тому врожаї справді покращилися. Проте далися взнаки й наслідки відсутності горобців: гусінь та сарана поїдали все, що посходило. У результаті настав голод, який забрав близько 30 млн людських життів. Ще однією причиною голоду була колективізація, яка теж призвела до зменшення врожаїв.

Урешті-решт кампанію було визнано помилковою. Мао Цзедун прийняв особисте рішення припинити боротьбу з горобцями, а четвертим шкідником замість них «призначили» клопів.

Щоб відновити втрачене птаство, до Китаю завозили горобців із Канади та СРСР.

Після року жорстоких боїв НВАК зупинила стратегічний наступ військ Гоміндану й сама перейшла в контрнаступ (липень 1947 р.). У серпні 1948 — січні 1949 р. НВАК здобула перемоги у трьох найбільших битвах: Ляоши-Шеньянській, Хуайхайській, Бейтін-Тяньцзінській. У квітні 1949 р. НВАК форсувала Янцзи й швидко просувалася на південь. Залишки військ Чан Кайші було евакуйовано на острів Тайвань.

На територіях, які переходили під контроль КПК, проводилась аграрна реформа (ліквідовували поміщицьке землеволодіння, землю передавали у власність селянству), яка забезпечила підтримку комуністів із боку селянства. 30 червня 1950 р. ці заходи були закріплені законом. У цей самий час розпочався й процес колективізації селянських господарств.

Здійснювалася націоналізація великих промислових підприємств, банків, залізниць, власності іноземного капіталу. Було встановлено монополію зовнішньої торгівлі й контроль над імпортом закордонних товарів. Проте економіка залишилася багатоукладною, комуністи не конфісковували власність тих, хто їх підтримував. Починаючи з 1956 р. шляхом викупу приватний сектор поступово перетворювався на державний.

1 жовтня 1949 р. Мао Цзедун на площі Тяньаньмень у Пекіні проголосив утворення Китайської Народної Республіки (КНР). Були встановлені дипломатичні відносини з багатьма країнами Європи та Азії.

У грудні 1949 р. Мао Цзедун відвідав СРСР. 14 лютого 1950 р. було підписано договір про дружбу, союз і взаємну допомогу. Захід не визнавав нової держави — її місце в ООН до 1971 р. займали представники Гоміндану.

У 1950 р. вся континентальна частина Китаю, крім Тибету, була звільнена від військ Чан Кайші, які евакуювалися на острів Тайвань під захист США та в Бірму. Це поклало початок розколу Китаю. Континентальний і острівний Китай пішли різними шляхами економічного, соціального та ідеологічного розвитку.

25 жовтня 1950 р. війська КНР вступили у війну в Кореї. Від поразки прорадянський режим Кім Ір Сена було врятовано ціною життів 1 млн китайських солдатів.

2. ПОЧАТОК СОЦІАЛІСТИЧНОГО БУДІВНИЦТВА. «ВЕЛИКИЙ СТРИБОК». Із 1953 р. китайський уряд узяв курс на індустріалізацію і націоналізацію приватної власності, яка була завершена до кінця 1955 р. Перший п’ятирічний план (1953—1957 рр.) вдалося успішно реалізувати. Значну допомогу КНР надав СРСР. Було побудовано 250 підприємств і підготовлено 20 тис. спеціалістів.

Боротьба із горобцями. Кінець 1950-х рр.

Якими були мета й наслідки боротьби із горобцями?

Домашня металургійна піч. 1958 р.

У лютому 1957 р. Мао Цзедун у промові «Про правильне вирішення суперечностей серед народу» виклав зважені пропозиції щодо розвитку Китаю соціалістичним шляхом. Проте вже в середині 1958 р. Мао Цзедун, спираючись на успіхи першої п’ятирічки, виступив з ініціативою форсувати економічний розвиток (політика «трьох червоних знамен») і здійснити «великий стрибок» із метою побудови комуністичного суспільства. Напередодні й після проголошення політики «великого стрибка» розгорнулася широка кампанія, спрямована на боротьбу з «правим ухилом» (деяких діячів КПК звинувачували в прихильності до капіталістичного шляху розвитку, за що вони зазнали репресій). Головним засобом побудови «світлого майбутнього» мала стати комуністична, тобто безкоштовна праця під гаслом «Три роки наполегливої праці — десять тисяч років щастя». Замість сільськогосподарських кооперативів створювалися «народні комуни», які об’єднували по 20 тис. осіб. У цих комунах усе, у тому числі присадибні ділянки, усуспільнювалося, вводився зрівняльний принцип розподілу. Життя селянства було жорстко регламентовано: вони строєм ходили на роботу, харчувалися разом у їдальні.

У промисловості було вирішено прискорити індустріалізацію. У країні виник масовий рух за збільшення виробництва чавуну й сталі. Уся країна була вкрита примітивними глиняними «домнами».

Одночасно серйозні корективи було внесено і в зовнішню політику. Намагаючись прискорити розвиток Китаю, Мао Цзедун прагнув наблизити світову революцію. Він вважав, що соціалізм має достатньо сил для наступу на капіталізм, і заради його знищення можна пожертвувати мільйонами людей. Такий зовнішньополітичний курс призвів до полеміки КПК із КПРС, а зрештою до розриву між СРСР та КНР. Обидві сторони звинувачували одна одну у відході від марксизму-ленінізму.

Тим часом «великий стрибок» зазнав краху. Промислове й сільськогосподарське виробництво скоротилося. Існував великий дефіцит необхідних товарів, населення голодувало. У 1959 р. Мао Цзедун уперше почув критику на свою адресу.

Із 1960 до 1965 р. в Китаї відбувався процес ліквідації руйнівних наслідків «великого стрибка». Країна поверталася до нормального поступового розвитку економіки. Проте Мао Цзедун вважав припинення «великого стрибка» лише перепочинком і наполягав на правильності обраного курсу. У країні й партії виникла справжня опозиція щодо його курсу. У цей час Мао Цзедун повернувся до ідеї посилення класової боротьби на шляху побудови соціалізму. Це стало основою для розгортання в країні «великої пролетарської культурної революції».

«ВЕЛИКИЙ СТРИБОК»

• Ідеологічна боротьба з «правим ухилом» у партії.

• Безкоштовна праця під гаслом «Три роки наполегливої праці — десять тисяч років щастя».

• Прискорення індустріалізації. Масовий рух за збільшення виробництва чавуну й сталі.

• «Підштовхування» світової революції

• Початок політичних репресій.

• Повний занепад сільського господарства й промисловості.

• Дезорганізація економічного життя.

• Ідеологічне протистояння між Китаєм і СРСР, яке згодом призвело до розриву відносин.

• Поширення в країнах «третього світу» маоїстських комуністичних партій, які розгорнули збройну боротьбу проти існуючих режимів.

• Розкол серед країн «соціалістичного табору»

3. «КУЛЬТУРНА РЕВОЛЮЦІЯ». Підґрунтям «культурної революції» стали ідеї Мао Цзедуна про існування «класової боротьби в соціалістичному суспільстві» та «загострення класової боротьби й продовження революції за диктатури пролетаріату». Основним ворогом оголошували внутрішній і міжнародний ревізіонізм (перегляд марксистсько-ленінського вчення з метою викорінення його революційності). Для боротьби з ревізіонізмом у 1965 р. Мао Цзедун закликав до «великої пролетарської культурної революції».

«Культурна революція», яка почалась у 1966 р., була спрямована на те, щоб усунути з партії та державного керівництва всіх незгодних із політикою Мао Цзедуна; нав’язати Китаю схему розвитку «казарменого комунізму» (поширювалося гасло «Усій країні вчитися в армії»).

Було створено групу в справах «культурної революції», до складу якої, зокрема, увійшли Чень Бода (секретар Мао Цзедуна), Цзян Цин (дружина Мао Цзедуна), Чжан Чуньцяо (секретар Шанхайського міськкому), Кан Шен (секретар ЦК КПК, контролював органи державної безпеки). У країні почав формуватися «культ особи» Мао Цзедуна.

У боротьбі з опозицією, яка мала серйозну підтримку в партійному й державному апараті, Мао Цзедун спирався на молодіжні штурмові загони хунвейбінів («червоні охоронці»). Хунвейбіни були вдягнені в уніформу та носили із собою маленьку червоненьку книжечку із цитатами Мао Цзедуна.

Заняття у школах і вищих навчальних закладах було припинено, почалося переслідування інтелігенції, членів партії, комсомолу. У першу чергу хунвейбіни розгромили Пекінський університет. За ним почалися погроми й інших вищих навчальних закладів. З особливою ненавистю хунвейбіни ставилися до вчительства і «всяких інших очкариків». їх били, із них знущалися. На вулицях влаштовували багаття з «буржуазних» книг, платівок, модних речей і культурних цінностей.

Наступний удар хунвейбінів був спрямований проти «буржуазних штабів». Пропонувалося повністю розгромити або паралізувати діяльність керівних партійних центрів і місцевих організацій КПК, народних комітетів, масових організацій робітництва, а потім створити нові революційні органи влади. Із цим завданням також впоралися хунвейбіни й подібні до них загони цзаофанів («бунтарі»), утворені для сприяння «культурній революції» в робітничому середовищі.

На початку 1967 р. хунвейбіни і цзаофани розгорнули кампанію із захоплення влади. їхні дії спричинили хаос та масове насильство. Домігшись свого, Мао Цзедун, щоб угамувати безладдя, наприкінці 1967 р. застосував проти хунвейбінів і цзаофанів армію. У результаті 10 млн молодих людей було направлено на перевиховання в села. Проте здобута перемога не здавалася Мао Цзедуну повною. Його гнітив вплив давнього соратника Лінь Бяо, якого було призначено наступником вождя. Спроба усунути його від влади ледь не призвела до перевороту, організованого прихильниками Лінь Бяо. Проте переворот не вдався, а змовники загинули в авіакатастрофі 13 вересня 1971 р. на території Монголії.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із листівки хунвейбінів (1966 р.)

В усіх театрах, кінотеатрах, книжкових крамницях тощо слід розмістити портрети Мао Цзедуна.

Старі звичаї мають зникнути!

Слід ліквідувати ресторани вищого класу!

Гасло варто писати червоними, а не золотими літерами!

Вивчення творів Мао Цзедуна потрібно починати в дитячих садках!

Інтелігенція має поїхати працювати в село!

Слід харчуватися разом, а також відновити мораль перших народних комун 1958 р.!

Слід відмовитися від використання парфумів, прикрас, косметичних засобів та одягу непролетарського характеру!

Слід ліквідувати залізничні вагони першого класу та салон-вагони!

Не слід робити фото, що рекламують так звану жіночу красу!

Слід розправитися зі старим живописом, який зловживав неполітичною тематикою, зображенням бамбукових дерев! Не можна допустити того, щоб картини не відповідали ідеям Мао Цзедуна!

1. До чого закликали хунвейбіни? 2. До яких наслідків це призвело?

Хунвейбіни. Листівка

Ден Сяопін — ініціатор курсу «чотирьох модернізацій»

Шанхайський всесвітній фінансовий центр. Сучасний вигляд

Позбувшись опозиції в партійному й державному керівництві, Мао Цзедун вирішив узяти під контроль армію. Щоб нейтралізувати її вплив, він почав відновлювати партійні й державні органи, що свідчило про відхід від початкових ідей «культурної революції». Усі здобутки боротьби Мао Цзедун закріпив у Конституції. Були реабілітовані деякі партійні діячі, що зазнавали переслідувань, зокрема майбутній архітектор китайських реформ Ден Сяопін. Здавалося, країна поверталася до нормального життя.

Проте це влаштовувало не всіх. Цзян Цин створила групу зі своїх прихильників (її згодом назвали «Банда чотирьох»), що намагалася продовжити політику «культурної революції». Їй протистояли помірковані діячі партії на чолі із Хуа Гофеном. Після смерті Мао Цзедуна 9 вересня 1976 р. спалахнула гостра боротьба за владу, у якій перемогу здобув Хуа Гофен.

Так завершився трагічний період історії Китаю, жертвами якого стали 100 млн осіб.

4. ПОЛІТИКА РЕФОРМ У КИТАЇ. На Пленумі ЦК КПК у грудні 1978 р. було взято курс, який отримав назву «чотирьох модернізацій». Він передбачав перебудову й переведення на нову базу промисловості, сільського господарства, армії, науки та техніки. Ідеологічною основою реформ стали такі принципи: соціалістичний шлях розвитку, демократична диктатура народу, керівництво КПК, марксизм-ленінізм та ідеї Мао Цзедуна. Реформи розпочалися в сільському господарстві, а потім були поширені й на промисловість.

Економічні реформи дали значний приріст виробництва (близько 8—10 % на рік). Китай став одним із найбільших експортерів. Підвищився життєвий рівень населення, особливо приморських районів. За обсягом ВНП Китай поступався лише США, але за розрахунком на одну особу перебував на останніх місцях.

ПОЛІТИКА РЕФОРМ У КИТАЇ

Промисловість

Сільське господарство

• На державних підприємствах вводилися госпрозрахунок та економічні стимули праці.

• Заохочувалася індивідуальна трудова діяльність.

• Створювалися невеликі приватні підприємства в торгівлі, сфері обслуговування й легкій промисловості.

• Запроваджувалася оренда в промисловості.

• Із метою залучення іноземних інвестицій для модернізації китайської промисловості, упровадження нових технологій і підготовки кваліфікованих кадрів створювалися вільні економічні зони

• Землю комун було порівну поділено між селянськими сім’ями й передано їм в оренду.

• Створювався сімейний підряд.

• Із 1984 р. селянству було дозволено продавати залишки продукції на ринку після виконання державного замовлення.

• Було підвищено державні закупівельні ціни.

• Було створено мережу малих сільськогосподарських підприємств із переробки продукції і підсобні промисли

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Зі вступної промови Ден Сяопіна на XII з’їзді КПК (1 вересня 1982 р.)

80-ті рр. — найважливіший період в історичному розвитку нашої партії та держави. Прискорення темпів соціалістичної модернізації, возз’єднання Батьківщини, включаючи об’єднання з Тайванем, боротьба проти гегемонізму, за збереження миру в усьому світі — такі три основні завдання, що стоять перед китайським народом у 80-ті рр. В основу цих трьох завдань покладено економічне будівництво, у ньому запорука вирішення зовнішніх і внутрішніх проблем країни. Упродовж тривалого часу, щонайменше впродовж останніх 20 років теперішнього століття, нам потрібно, не ослаблюючи зусиль, завершити чотири справи: перебудову керівного апарату й реформу господарської системи, революціонізування, омолодження й озброєння загальними і спеціальними знаннями рядів кадрових робітників; будівництво соціалістичної духовної культури; припинення злочинної діяльності в економічній та інших областях, що підривають соціалізм; упорядкування партійного стилю і партійних організацій на основі глибокого вивчення нового Статуту партії. У цьому найважливіша запорука відстоювання соціалістичного шляху й мобілізації всіх сил на здійснення модернізації.

З інтерв’ю Ден Сяопіна (6 жовтня 1984 р.)

Оживляти економіку країни ми почали перш за все із села, бо тут проживає 80 % населення Китаю. Стабільність китайського суспільства й розвиток китайської економіки перш за все залежать від розвитку села й покращення життя селянства. Збільшення річного виробництва продукції у 4 рази залежить у першу чергу від того, чи зможуть ці 80 % населення домогтися цього збільшення. Як тепер видно, ціла низка нових підходів

щодо села принесла успіх, ефект вони дають швидко, результати помітні. Раніше село перебувало у скрутному становищі. А тепер можна сказати, що більшість сільського населення їсть досхочу й одягається краще, житлові умови набагато покращилися. Ефективність політики відносно села надихнула нас на збільшення ВНП в 4 рази, зміцнила нашу впевненість.

1. Яку мету реформ визначало китайське керівництво? 2. Якими були перші результати економічних реформ?

Особливістю китайських реформ було те, що вони не зачепили політичної сфери. При владі залишалася КПК. Спроби демократичних сил поставити питання про політичні реформи завершилися трагедією. На площі Тяньаньмень у Пекині в 1989 р. відбулася серія акцій протестів, головними учасниками яких були студенти. Протестувальників розігнали із застосуванням танків. Під час кривавих сутичок загинуло близько 2 тис. осіб.

Важливою подією в розвитку Китаю стала передача влади від старшого покоління керівників молодшому, яка відбулася у 2003 р. Новими керівниками КНР стали: голова КНР — Ху Цзиньтао; голова Народних зборів КНР — У Банго; голова Державної ради — Вень Цзябао.

У 2012 р. в керівництві Китаю відбулися нові зміни. Генеральним секретарем ЦК КПК став Сі Цзіньпін. Незабаром він очолив і державні органи влади та розгорнув боротьбу проти корупції. Із 2013 до 2018 р. до відповідальності було притягнуто 1,5 млн чиновників. Кампанія пройшла під гаслом «Полювання на мух і тигрів» («мухи» — дрібні чиновники, «тигри» — партійні діячі). Сотні тисяч вищих партійних чиновників отримали значні терміни ув’язнення або були страчені.

Кампанія дозволила Сі Цзіньпіну отримати широку народну підтримку й усунути конкурентів. Йому вдалося внести зміни до Конституції, які скасовували обмеження на кількість строків правління перших осіб. Фактично Сі Цзіньпін перетворився на нового імператора.

Сі Цзіньпін — Генеральний секретар ЦК КПК та голова КНР із 2012 р.

Які зміни в розвитку Китаю відбулися за часів перебування при владі Сі Цзіньпіна?

Мітинг на площі Тяньаньмень. 1989 р.

Пропаганда кампанії «Полювання на мух і тигрів»

5. ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ КУРС КИТАЮ. Прихід до влади в Китаї КПК був неможливий без підтримки Радянського Союзу. Це дало привід Й. Сталіну розглядати Китай як свою маріонетку в «холодній війні». Участь китайських військ у війні в Кореї тісно прив’язала Китай до радянського зовнішньополітичного курсу. До того ж Й. Сталін зверхньо ставився до китайських лідерів (у колі своїх «друзів» він називав Мао Цзедуна «маргариновим марксистом» за його погляди на селянство як рушійну силу соціалістичної революції). Таке ставлення рано чи пізно мало вилитися в конфлікт. Це сталося в період перебування при владі в СРСР М. Хрущова, який розглядав Китай як «молодшого брата». Перше непорозуміння між Мао Цзедуном і М. Хрущовим виникло після доповіді М. Хрущова на XX з’їзді КПРС, де останній викривав «культ особи» Й. Сталіна. Друге — після наради комуністичних партій у 1960 р., на якій КПРС була проголошена авангардом комуністичного руху у світі. Ці та інші непорозуміння поступово призвели до загострення міждержавних відносин.

Китайсько-радянські переговори з питань кордонів зайшли в глухий кут. Із 1964 р. почалася ескалація збройного протистояння між двома країнами. Упевненості китайському керівництву надавали створена китайськими вченими атомна бомба (жовтень 1964 р.) і значна перевага в живій силі.

У 1964 р. в СРСР відбулися зміни в керівництві, але відносини з Китаєм продовжували загострюватися. У 1966 р. між СРСР і Монголією було укладено договір про дружбу і співробітництво. Згідно з ним у Монголію були введені радянські війська. Китай відповів на це нарощуванням сил на півночі країни (у 1967 р. в Маньчжурії було зосереджено 400 тис. китайських солдатів). Переломний момент настав у 1968 р., коли китайське керівництво було стурбоване можливістю повторення «чехословацького варіанта» проти нього з боку СРСР. Китай посилено готувався до війни, на радянсько-китайському кордоні весь час виникали збройні сутички. Найбільш небезпечні з них відбулися на острові Даманський (13 червня 1969 р.) та в районі міста Жаланашколь (Казахстан, 13 серпня 1969 р.). Зіткнення на кордоні підштовхнули Генштаб СРСР до розробки плану превентивного удару по ядерних об’єктах Китаю. Проте все ж таки міждержавний конфлікт вдалося владнати мирним шляхом. Між СРСР і Китаєм почалися переговори, які з перервами тривали до середини 1980-х рр.

Китайський музей на острові Даманський. Сучасний вигляд

ЦІКАВІ ФАКТИ

Після тривалої партизанської боротьби у квітні 1975 р. в Камбоджі до влади прийшли «червоні кхмери» на чолі з Пол Потом. Вони сповідували ідеї Мао Цзедуна. Камбоджа була проголошена Демократичною Республікою Кампучія. «Червоні кхмери» взялися за будівництво в країні комуністичного суспільства. Однією з перших акцій нової влади стала ліквідація міст і переселення городян у сільську місцевість, де створювалися комуни. Вирощений у комунах урожай конфісковували, а їжу видавали згідно зі встановленими нормами. Поряд із переселеннями проводили чистки, репресії, знищували інтелігенцію. Жертвами режиму стали 3 млн осіб із 7-мільйонного населення країни. Такі дії «червоних кхмерів» викликали незадоволення з боку населення. Щоб підняти авторитет свого режиму, Пол Пот розпалив конфлікт із В’єтнамом. У січні 1977 р. розпочалися сутички на в’єтнамо-кампучійському кордоні. Пол Пот мав намір спровокувати В’єтнам перейти в наступ, потім завдати контрудару, захопити Південний В’єтнам і знищити там населення. Проте цей план не вдався, у січні 1979 р. в’єтнамські війська за підтримки повсталого населення повалили режим Пол Пота. У Кампучії було встановлено пров’єтнамський режим. Проте «червоні кхмери» не склали зброї та вели партизанську боротьбу до смерті свого лідера (кінець 1990-х рр.).

У 2000-ні рр. в Камбоджі відбувся трибунал, який засудив злочини режиму «червоних кхмерів» як геноцид камбоджійського народу.

Наприкінці 1970-х рр. Китай і СРСР знову опинилися перед загрозою війни, яка була викликана в’єтнамо-китайським конфліктом через Камбоджу (Кампучію). У 1979 р. Китай здійснив напад на В’єтнам із метою «дати урок» в’єтнамському керівництву, яке наважилося на повалення прокитайського уряду на чолі з диктатором Пол Потом. У відповідь СРСР підтягнув свої війська до китайського кордону, а частину перекинув у В’єтнам. Китайські війська, які захопили декілька прикордонних міст, зупинилися. Конфлікт навколо Кампучії було вирішено мирним шляхом.

Керуючись логікою «холодної війни», США підтримали Китай у протистоянні із СРСР. 1 січня 1979 р. між Китаєм і США було відновлено дипломатичні відносини та встановлено торговельні зв’язки, хоча між країнами існували гострі суперечності з багатьох питань.

Після тривалого періоду взаємної ворожнечі й військової конфронтації (США озброювали й підтримували уряд Чан Кайші, у 1958 р. загрожували застосувати ядерну зброю проти КНР, проводили політику двох частин Китаю) на початку 1980-х рр. відносини між США й Китаєм почали покращуватися. У військово-політичній галузі вони за порівняно короткий строк переросли у стратегічну взаємодію. США, відкинувши ідеологічні упередження, пішли на співробітництво, щоб отримати додаткову сильну перевагу в протиборстві із СРСР. Схожими мотивами керувалося й китайське керівництво, розглядаючи СРСР як головного ворога.

У 1982 р. Китай відмовився від політики конфронтації із СРСР, а СРСР, у свою чергу, у 1983 р. заявив про свій намір нормалізувати відносини з Китаєм. Китайське керівництво поставило ряд попередніх умов: виведення радянських військ з Афганістану й Монголії; виведення в’єтнамських військ із Камбоджі.

У 1989 р. ці перешкоди були ліквідовані, і відбувся візит М. Горбачова до Китаю. Між СРСР і Китаєм було укладено новий договір про кордон, але він не усунув усіх суперечностей між сторонами із цієї проблеми. Нові договори вже були укладені Росією в 1990—2000-х рр.

Важливу роль у виробленні зовнішньополітичного курсу Китаю відіграли теорія «світової революції» і «трьох світів» Мао Цзедуна, поширення в 1960—1970-ті рр. маоїстських партій у різних країнах світу (особливо у слаборозвинених), які вели збройну боротьбу проти існуючих у них режимів.

Китайські військові під час вторгнення у В’єтнам. 1979 р.

Зараз Китай як постійний член Ради Безпеки ООН і «ядерного клубу» відіграє важливу роль у світовій політиці, а особливо в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Важливими здобутками китайської зовнішньої політики стали деколонізація території Китаю (Гонконг, 1997 р.; Макао, 1999 р.), вступ країни до Світової організації торгівлі (СОТ). Одне з основних завдань зовнішньої політики Китаю — домогтися приєднання острова Тайвань і забезпечити стабільний економічний розвиток країни.

Китай є другим після Росії торговельним партнером України. Це зумовлює широкі україно-китайські відносини. Китай є потужним джерелом інвестицій і ринком збуту для України, Україна для Китаю — важливе джерело технологій, особливо у військовій галузі.

6. ТАЙВАНЬ. Поява проблеми Тайваня тісно пов’язана з «холодною війною» і боротьбою комуністів за владу.

Зазнавши поразки в громадянській війні, залишки військ Гоміндану (650 тис. осіб) закріпилися на острові Тайвань і прилеглих островах під захистом американського флоту та авіації. Розкол Китаю за ідеологічним принципом викликає напруження у відносинах між країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону й сьогодні.

У грудні 1954 р. між Тайванем і США було підписано Договір про спільну оборону. Криза 1958 р. у відносинах між двома частинами Китаю була найбільш небезпечною. У неї було втягнуто великі держави, через що виникла загроза ядерної війни. До початку 1970-х рр. між двома державами велися бойові дії малої інтенсивності, у яких узяли участь переважно сили авіації та флоту.

Лідери Гоміндану, опинившись на острові Тайвань, змирилися з неможливістю відновити свою владу на континенті й зосередили увагу на побудові власної держави на острові. До 1971 р. Тайвань займав місце Китаю в ООН, що давало можливість впливати на світову політику й громадськість. Проте після втрати місця в ООН Тайвань опинився в міжнародній ізоляції. До того ж у грудні 1978 р. США були змушені погодитися з висунутими Китаєм трьома принципами встановлення дипломатичних відносин: розрив дипломатичних відносин із Тайванем; анулювання Договору про спільну оборону; виведення з острова американських військ. Офіційні дипломатичні відносини Тайвань має лише з деякими державами: ПАР, Чилі, Ізраїлем та іншими (у 1995 р. була максимальна їх кількість — 25).

Таке міжнародне становище Тайваню позначилося й на внутрішньому житті. У країні була встановлена однопартійна система — партія Гоміндану, на чолі якої залишався до своєї смерті Чан Кайші, а згодом його син. Панівне становище в країні займали військові. У перші роки існування держави Тайвань США надали їй значну допомогу. Проте тільки-но острів втратив своє значення у глобальному протистоянні із СРСР, держава опинилася у скрутному становищі. Це стало поштовхом до економічних реформ, спрямованих на розвиток експортних галузей. Держава активно сприяла розвитку промисловості — будувалися великі підприємства металургійної, металообробної промисловості, розвивалося суднобудування тощо. Завдяки залученню японського досвіду й технологій почався швидкий розвиток електронної промисловості й побутової техніки. Темпи економічного зростання досягли 10 % на рік. Тайвань поряд із Південною Кореєю, Гонконгом (увійшов до складу Китаю в 1997 р.), Сингапуром став однією з найрозвиненіших країн регіону, які отримали назву «азіатські тигри». За своїм економічним розвитком вони навіть випередили деякі європейські держави.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Тайвань — острів у Східній Азії, відділений від материка Тайванською (Формозькою) протокою. За умовами Симоносекського договору 1895 р. Китай після поразки у війні передав острів під юрисдикцію Японії. Під час Другої світової війни в 1943 р. було підписано Каїрську, а в 1945 р. — Потсдамську декларації про повернення острова Китаю. 25 травня 1945 р. Тайвань офіційно було включено до складу Китаю як де-юре, так і де-факто.

Чан Кайші — президент Гоміндану (1925—1975 рр.)

Чайні плантації — частина сільськогосподарської промисловості Тайваню, яка стала основою для «економічного дива» країни

Руїни будівель після землетрусу в Тайвані. Найпотужніші землетруси сталися тут у 1999 та 2016 рр. Загинули тисячі людей, матеріальні збитки сягнули кількох мільярдів доларів

На початку 1996 р. на Тайвані відбулися перші демократичні вибори президента. Ним став Лі Денхуей. Напередодні виборів у черговий раз загострилися відносини з КНР. Континентальний Китай вирішив здійснити силовий тиск на Тайвань і тим самим вплинути на результати виборів. Проте це не допомогло. Переговори про об’єднання двох частин Китаю були перервані й не відновилися до сьогодні.

У 1990-ті рр. було переглянуто зовнішню і внутрішню політику країни. Переважали погляди про відмову від амбітних планів і проголошення незалежної республіки Тайвань. На виборах 1999 р. вперше обирали не «президента Китаю», як це було раніше, а президента Тайваню. На цих виборах перемогу здобув представник Демократичної прогресивної партії (ДПП) Чень Шуйбянь, прихильник незалежності.

Хмарочос «Тайбей 101» — символ успіхів економіки Тайваню. Сучасний вигляд

20 травня 2004 р. на Тайвані відбулися нові президентські вибори і перший в історії референдум. Виборцям було запропоновано два запитання: 1) чи закуповувати нову систему противоповітряної оборони для протистояння китайській ракетній загрозі; 2) чи розпочинати переговорний процес із Китаєм. На виборах знову переміг Чень Шуйбянь, а референдум було визнано недійсним через низьку явку виборців. У 2008 р. до влади знову повернувся Гоміндан на чолі з президентом Ма Інцзю. Він керував країною теж два строки (2008—2016 рр.). Протягом часу його правління було помітне незначне економічне зростання. У 2016 р. президентом після перемоги на виборах знову стала представниця ДПП Цай Інвень.

Стрімко скорочувалася кількість дипломатичних союзників Тайваню. Станом на 1 червня 2018 р. у світі залишилося тільки 18 держав, що підтримують дипломатичні відносини з Тайванем.

• Завершення Другої світової війни не принесло миру на територію Китаю. У країні з новою силою спалахнула громадянська війна, яка на початку 1950-х рр. завершилася перемогою комуністів, проте призвела до відділення Тайваню, де зберіг владу Гоміндан.
• Комуністи, перемігши в континентальному Китаї, вдалися до комуністичних перетворень. Поступовість не влаштовувала керівництво країни на чолі з Мао Цзедуном, вони почали форсувати процеси.
• Експерименти з побудови комунізму дорого коштували країні: сотні мільйонів загиблих, майже повне розорення країни. Із кінця 1970-х рр. керівництво Китаю зрозуміло попередні помилки й розпочало радикальні економічні реформи, які дали небачений результат.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Коли було проголошення КНР? 2. Хто став лідером Китаю після перемоги комуністів у громадянській війні? 3. На якому острові закріпилися прихильники Чан Кайші після поразки у громадянській війні? 4. Коли китайські комуністи спробували здійснити «великий стрибок»? 5. Хто був ініціатором «великої пролетарської культурної революції»? 6. Модернізацію яких сфер життя передбачали реформи, започатковані наприкінці 1970-х рр.?

7. Обговоріть у групах. Що сприяло перемозі комуністів у громадянській війні? 8. Якими були перші заходи комуністів? 9. Чому політика «великого стрибка» зазнала краху? 10. Якою була мета «культурної революції»? Чи досягла вона її? 11. Які наслідки мала «культурна революція»? 12. Що зумовило здійснення політики реформ наприкінці 1970-х рр.? Які завдання поставило перед собою китайське керівництво, розпочинаючи реформи? 13. Чому реформи було розпочато із сільського господарства? 14. У чому полягає суть проблеми Тайваню?

15. Проведіть дискусію. Визначте результати реформ 1980—2018 рр. у Китаї. 16. Складіть таблицю «Зовнішня політика Китаю».

Основні риси

17. Якою є роль Китаю в сучасному світі? Чи доцільно говорити про Китай як про наддержаву? Обґрунтуйте свою відповідь.