Найсильніші армії світу: на яких місцях Україна, Росія та США у світовому рейтингу

Перше місце в рейтингу найсильніших армій світу 2022 року посіла армія США, друге — Росія, а третє — Китай. При складанні враховувалося близько 50 факторів, включаючи чисельність збройних сил, рівень технічного оснащення, фінансування та використання сучасних технологій.

Про це повідомляється на офіційному сайті Рейтинг Global Firepower-2022 , повідомляє Інформатор .

Топ армій світу

Україна у цьому рейтингу посідає 22 місце, країна піднялася на три позиції. Найкраще у Збройних сил справи з артилерією (7 місце). Українська армія не має підводних човнів, тому тут 140 місце.

Порівняння армій України, США та Росії

• Місце у рейтингу 1
• Кількість військовослужбовців: 1 832 000. Активних: 1 390 000
• Авіація: 13 247
• Винищувачі/перехоплювачі: 1 957
• Вертольоти: 5 463
• ВМС: 484
• Підводні човни: 68
• Танки 6 612
• БТР, БМП та броньовані авто 45 193
• Реактивні установки: 1 366
• Оборонний бюджет: 770 мільярдів доларів

В армії США немає в розташуванні фрегатів, проте є підводні човни, есмінці, корвети.

• Место в рейтинге 2
• Количество военнослужащих: 1 350 000. Активных: 850 000
• Авиация: 4 173
• Истребители/перехватчики: 772
• Вертолёты: 1 543
• ВМС: 605
• Подводные лодки: 70
• Танки 12 420
• БТР, БМП и бронированные авто 30 122
• Реактивные установки: 3 391
• Оборонный бюджет: 154 миллиардов долларов

У армии РФ нет вертолетоносцев, у них насчитывается 1 авианосец и 86 корветов.

• Місце у рейтингу 22
• Кількість військовослужбовців: 500 000. Активних: 200 000
• Авіація: 318
• Винищувачі/перехоплювачі: 69
• Вертольоти: 112
• ВМС: 38
• Підводні човни: 0
• Танки 2 596
• БТР, БМП та броньовані авто 12 303
• Реактивні установки: 490
• Оборонний бюджет: 11, 87 мільярдів доларів

Зазначимо, Global Firepower – це рейтинг, який складають з 2006 року. Він охоплює 140 країн світу. Рейтинг ґрунтується на базі понад 50 індивідуальних факторів, які формують номер країни у списку.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал , щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live . Підписатися на канал у Viber можна тут .

Центральна Азія – великий геополітичний шпагат Європи

Центральна Азія не має виходу до моря і знаходиться в географічній пастці, так само як і в політичній, де домінують Росія та Китай. Саме тому Європа може і хоче запропонувати себе (знову) як гравця.

Франка-Вальтера Штайнмаєра зустрічають у БішкекуФото: Jens Büttner/dpa/picture alliance

Він не розуміє, чому його постійно запитують про Росію чи Китай, каже високопосадовець казахстанського уряду в Астані в розмові з DW. Адже з економічної точки зору Євросоюз є для Казахстану найбільшим і найважливішим партнером, за яким іде Росія, і лише потім – Китай. У чиновницьких кабінетах, розповідає наш співрозмовник, який попросив не називати його ім’я та не цитувати його, ЄС розглядають як єдину структуру. Здавалося б, це може потішити політиків і функціонерів у Брюсселі, але це враження про ЄС залишається обмеженим тими сферами політики, в яких результати можна виміряти і зафіксувати. Як гравець “жорсткої” політики чи гарант безпеки ЄС у Центральній Азії невідомий. Хоча уже понад 16 років існує текстовий документ, Центральноазійська стратегія, яка, однак, весь цей час припадає пилом на полицях у кабінетах чиновників ЄС, не маючи жодного політичного впливу.

Ця стратегія була написана свого часу німецькими дипломатами, а МЗС Німеччини на той час очолював Франк-Вальтер Штайнмаєр (Frank-Walter Steimeier), який зараз, обіймаючи пост президента ФРН, здійснив кількаденний візит до двох центральноазіатських республік – Казахстану та Киргизстану.

Вторгнення Росії в Україну змінило геополітичну ситуацію, і в цьому процесі Центральна Азія знову стала своєрідним тузом, який вважався втраченим. Казахстан вже давно став найважливішою країною в регіоні – завдяки своїм природним копалинам і джерелам енергії, а ще й тому, що його уряд став на обережний шлях реформ.

Центральна Азія – ігрове поле для великих держав

У кулуарах офіційних зустрічей Штайнмаєр зустрівся з казахстанськими правозахисниками, які критично ставляться до дій свого уряду і наполягають на проведенні реформ. Один з учасників зустрічі повідомив згодом, що він висловив своє занепокоєння тим, що Центральна Азія стає своєрідним “заручником” великих держав, які використовують його регіон насамперед для ведення своїх геостратегічних силових ігор. Йдеться про Китай та Росію, але США також намагалися долучитися до цієї великої геополітичної гри. Протягом багатьох років США утримували авіабазу в Киргизстані для забезпечення військ в Афганістані, згідно з офіційним обґрунтуванням. Однак багато хто вважав це лише половиною правди, яку США використовували для виправдання своєї масованої військової присутності в Центральній Азії після терористичних атак у вересні 2001 року. Військова база – це уже історія, як і “війна з тероризмом” під проводом США. Амбітні зовнішньополітичні діячі в Москві та Пекіні побачили в ганебному виведенні військ Заходу з Афганістану своєрідну перепустку для своїх центральноазійських амбіцій.

Безумовно, не випадково візит президента ФРН відбувся саме до Казахстану та Киргизстану, оскільки обидві країни тісно пов’язані з Росією в плані торговельної політики через Євразійський економічний союз. Тим не менш, Казахстан зміг знайти незалежну позицію щодо війни Росії проти України і неодноразово висловлював обережну, але в своїх заявах недвозначну критику російського нападу. Киргизстан, який нещодавно взяв авторитарний курс у внутрішній політиці, у цьому плані стриманий – розмови тут точаться навколо зміни клімату, наслідки якої особливо помітні в горах Тянь-Шаню. Льодовики в цьому північному передгір’ї Гімалаїв тануть рекордними темпами, що – серед інших наслідків – негативно позначається на водному господарстві регіону, де боротьба за воду й без того є ключовою.

Прикордонні конфлікти як тяжка спадщина СРСР

Киргизстан та Таджикистан восени минулого року вели бої на кордоні, що призвело до жертв з обох боків. Йшлося про спірні території, ексклави та анклави, а також про доступ до води для пиття та зрошування. Точний кордон між Таджикистаном, Узбекистаном і Киргизстаном є предметом суперечки вже протягом понад 30 років з того часу, коли країни набули національного суверенітету і позбулися радянської спадщини.

Восени 2022 року Киргизстан та Таджикистан вели бої на кордоніФото: Syrgak Baktyjarov/SNA/IMAGO

У столиці Киргизстану Бішкеку президент ФРН зустрівся зі студентами Академії ОБСЄ для довірчої розмови без включених камер та мікрофонів, за так званими правилами Chatham House, коли оголошувати можна лише зміст розмови. Академія, каже один зі студентів із Таджикистану, один із небагатьох інститутів, у якому йдеться про Центральну Азію як про єдине загалом. Тому він і вступив сюди на магістерську програму “Політика та безпека”. Його однокурсник додає, тут посилюється розуміння та усвідомлення схожих проблем у всіх п’яти країнах – економічних, соціальних та екологічних викликів.

П’ять держав Центральної Азії є членами Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). Азійські країни, які політично діють в Європі. Академію ОБСЄ було засновано в Бішкеку майже 20 років тому. Далі на схід ОБСЄ немає, там уже Китай. Але окрім зв’язку з Європою, ці п’ять держав одночасно є членами СНД, у якому домінує Росія, та Шанхайської організації співробітництва (ШОС) (крім Туркменістану), де керує Китай. Навіть просто перелічуючи ці організації, стає зрозуміло, яким є ментально-геополітичний шпагат для урядів в Астані, Бішкеку, Ташкенті, Душанбе та Ашгабаді.

Європа може бути партнером

Один зі студентів Академії ОБСЄ у розмові зі Штайнмаєром каже, що його не залишає надія, що всі п’ять республік зможуть колись об’єднатися у свого роду союз. Пізніше студентка з півдня Киргизстану каже, що хоча це є утопією і таким, як ЄС, союз центральноазіатських республік ніколи не буде, існує “центральноазійська ідентичність”, зв’язок культур через спільну історію. Саме на цьому можна у майбутньому будувати регіональну співпрацю.

Чим більше можливостей має регіон, чим частіше з’являється третій можливий партнер, окрім Китаю та Росії – передусім в економіці, але дедалі частіше і в політичних питаннях, – тим краще. Це свого роду основна теза, якою лідери Центральної Азії, схоже, реагують на нещодавно пробуджений інтерес до їхнього регіону. На запитання, який простір для маневру залишається у європейців, окрім Росії та Китаю, Штайнмаєр відповідає по-філософськи: “Ми час від часу страждаємо від переоцінки та недооцінки”. Він вважає успіхом багаторічні зусилля Німеччини, спрямовані на розрядку водної суперечки в регіоні: “Сьогодні ми маємо більш спокійну ситуацію з політичної точки зору щодо розподілу води”, ніж десять років тому, каже він. Зацікавленість у більш інтенсивному політичному співробітництві в Центральній Азії загалом величезна, як серед чиновників, так і серед громадянського суспільства.

“Куди не глянь, Росія зневажає все”: РФ в Радбезі ООН

To view this video please enable JavaScript, and consider upgrading to a web browser that supports HTML5 video