Які три групи принципів конституційного устрою

2024
| Коментарів немає

3. Основи конституційного ладу. Загальні принципи

Конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України).

(речення перше пункту 4 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Багінського Артема Олександровича щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010

Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім’ї.

(абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв’язку з окремими положеннями Конституції України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012

Конституційний Суд України вважає, що істотне значення для функціонування демократичної держави, гарантування її республіканських засад має встановлений Основним Законом України порядок формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зокрема періодичність проведення виборів до них.

(абзац перший пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 136, частини третьої статті 141 Конституції України, абзацу першого частини другої статті 14 Закону України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів“ від 29 травня 2013 року № 2-рп/2013

Конституційний Суд України зазначає, що утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, частини першої статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні ефективного механізму такого захисту. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

(абзац другий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційною скаргою Глущенка Віктора Миколайовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019

суспільство, в якому права і свободи людини і громадянина не гарантовано та не здійснено поділу влади, не має конституції в її сутнісному розумінні. Таким чином, Конституція України буде відповідати своїй природі та функціональному призначенню лише тоді, коли поділ влади та гарантії прав і свобод будуть адекватно відображені в її тексті й належним чином реалізовуватимуться на практиці.

(речення перше пункту 8 мотивувальної частини)
Висновок Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до статті 106 Конституції України (щодо закріплення повноважень Президента України утворювати незалежні регуляторні органи, Національне антикорупційне бюро України, призначати на посади та звільняти з посад Директора Національного антикорупційного бюро України і Директора Державного бюро розслідувань) (реєстр. № 1014) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 16 грудня 2019 року № 7-в/2019

Конституційний Суд України виходить з того, що при внесенні змін до Конституції України має бути забезпечений принцип інституційної безперервності, який означає, що органи державної влади, встановлені Основним Законом України, продовжують функціонувати в інтересах Українського народу та реалізовувати свої повноваження, виконувати завдання і функції, визначені у Конституції України, незалежно від цих змін, якщо тільки цими змінами не передбачено істотну (докорінну) зміну їх конституційного статусу, у тому числі їх ліквідацію.

(пункт 5 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 2 червня 2016 року № 1402–VІІІ від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020

Джерелом юридичного статусу української мови як державної є державотвірна роль української нації та незалежна державність України, відновлена внаслідок „здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення“ (абзац третій преамбули Конституції України). Право саме української нації на самовизначення є основою Акта проголошення незалежності України, що його ухвалила 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР (далі – Акт), яка діяла „виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН“ (абзац третій преамбули Акта). Юридичним фактом, який остаточно й безповоротно затвердив Акт „створення самостійної української держави“ (перше речення резолютивної частини Акта), стало волевиявлення усього Українського народу 1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі.

(абзац другий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України від 14 липня 2021 року № 1-р/2021 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про забезпечення функціонування української мови як державної“

Підтвердження конституцієдавцем, зокрема, „незворотності європейського курсу України“ та визначення „курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі стратегічним“ вказує на бажання України просуватися до цінностей єдиної Європи. Європейський Союз є міжнародною організацією, заснованою на тріаді принципів спільної спадщини європейських народів. Та сама тріада принципів лежить в основі заснування Ради Європи, членом якої з відповідними обов’язками й зобов’язаннями є Україна від 1995 року.

(абзац третій підпункту 13.3 пункту 13 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України від 14 липня 2021 року № 1-р/2021 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про забезпечення функціонування української мови як державної“

Людина є скарбом Природи, звідки й походять притаманні людині за народженням права і свободи, тобто ті, що природні. Людська гідність як джерело всіх прав і свобод людини та їх основа є однією із засадничих цінностей українського конституційного ладу. Із статті 3 Конституції України випливає обов’язок держави забезпечувати охорону та захист людської гідності. Такий обов’язок покладено на всіх суб’єктів публічної влади. Верховна Рада України, ухвалюючи закони, має гарантувати належний захист та реалізацію прав і свобод людини, що є однією з умов забезпечення людської гідності як природної цінності. Своєю чергою, суди мають тлумачити юридичні норми так, щоб під час їх застосування це не завдавало шкоди людській гідності.

(абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021 у справі за конституційними скаргами Крупка Дмитра Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 81, частини першої статті 82 Кримінального кодексу України, Костіна Володимира Володимировича, Мельниченка Олександра Степановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 82 Кримінального кодексу України та за конституційною скаргою Гогіна Віктора Івановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 81 Кримінального кодексу України (справа про перегляд вироку особі, караній на довічне позбавлення волі)

Наслідком приєднання України до європейського правопорядку в питанні людських прав шляхом ратифікації Конвенції є те, що запровадження і застосування кримінальних покарань у національному правопорядкові не може здійснюватися лише відповідно до національних критеріїв кримінального правосуддя. У цьому питанні обов’язок держави – керуватися також міжнародними стандартами в ділянці людських прав, зокрема тими, що стосуються людської гідності осіб, щодо яких застосовується покарання.

(абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021 у справі за конституційними скаргами Крупка Дмитра Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 81, частини першої статті 82 Кримінального кодексу України, Костіна Володимира Володимировича, Мельниченка Олександра Степановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 82 Кримінального кодексу України та за конституційною скаргою Гогіна Віктора Івановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 81 Кримінального кодексу України (справа про перегляд вироку особі, караній на довічне позбавлення волі)

Принцип соціальної держави є одним із засадничих конституційних принципів, на яких засновано Українську державу. ˂…˃
(Абзац перший підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)

Принцип соціальної держави (стаття 1 Конституції України) втілено у приписах частини четвертої статті 13 Основного Закону України („держава забезпечує <. >соціальну спрямованість економіки“) та в його приписах, що гарантують соціальні права людини, зокрема право на соціальний захист (частина перша статті 46).
(Абзац четвертий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)

Окрім наведеного, Конституційний Суд України зважає на реалії, пов’язані зі збройною агресією Російської Федерації проти України, роль Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні Української держави, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності. Відповідні конституційні принципи є осердям конституційного ладу України, тож від їх захисту залежить його втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина.
(Пункт 5 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України від 6 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022 у справі за конституційною скаргою Поліщука Сергія Олексійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 статті 16-3 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей“ (справа про посилений соціальний захист військовослужбовців)

Однією із загальних засад українського конституційного ладу є гарантія звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (друге речення частини третьої статті 8 Конституції України).

(Абзац другий пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України від 6 квітня 2022 року № 2-р(II)/2022 у справі за конституційною скаргою Марго Поліни Олександрівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 1 частини п’ятої, частини сьомої статті 454 Цивільного процесуального кодексу України

Принцип соціальної держави (стаття 1 Конституції України) належить до основоположних конституційних принципів, на яких заснована Українська держава.
(Абзац перший підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)

Принцип захисту прав і свобод людини, що є ключовим для визначення змісту конституційного ладу України, утілено, зокрема, у тих приписах частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до яких „права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави“, „утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовʼязком держави“.
(Абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)

Конституційний принцип рівноправності скерований на всі щаблі українського правопорядку. ˂…˃
(Абзац перший підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 5-р(II)/2022 у справі за конституційною скаргою Абрамовича Олексія Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини другої статті 40 Житлового кодексу України (щодо дискримінації у реалізації права на житло)

Свобода є фундаментальною цінністю для демократичної держави.

(Абзац перший підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України від 27 грудня 2022 року № 4-р/2022 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації“ щодо назви релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» (справа щодо повної назви релігійних організацій)

За юридичною позицією Конституційного Суду України „право на свободу світогляду і віросповідання разом з іншими фундаментальними правами і свободами є основою створення та функціонування демократичного суспільства. Всебічне утвердження і забезпечення цих прав і свобод – головний обов’язок України як демократичної, правової держави“ (абзац п’ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 вересня 2016 року № 6-рп/2016).

(Абзац третій підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України від 27 грудня 2022 року № 4-р/2022 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації“ щодо назви релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» (справа щодо повної назви релігійних організацій)

4.1. До загальних засад українського конституційного ладу належать: утвердження і забезпечення прав і свобод людини як головний обов’язок держави (третє речення частини другої статті 3 Конституції України); принцип правовладдя, що його виражено через формулу: „В Україні визнається і діє принцип верховенства права“ (частина перша статті 8 Конституції України); гарантоване звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України як прояв прямої дії норм Конституції України (частина третя статті 8 Конституції України).

Розвиваючи ці засадничі приписи, Конституція України, крім іншого, покладає на суд завдання здійснювати захист прав і свобод людини і громадянина (частина перша статті 55); гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55); установлює, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (частина п’ята
статті 125); визначає основні засади судочинства (частина друга статті 129); покладає на суд здійснення контролю за виконанням судового рішення
(частина третя статті 129 1 ); уповноважує Верховну Раду України визначати виключно законами, зокрема, судоустрій, судочинство, порядок виконання судових рішень (пункт 14 частини першої статті 92).

(Підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).

Рішення від 1 березня 2023 року № 2-р(ІІ)/2023 у справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів частини першої статті 294, частини шостої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо рівноправності сторін під час судового контролю за виконанням судового рішення)

7.6. Конституційний Суд України висновує , що законодавець, ухваливши оспорювані приписи Кодексу, якими не встановив для
особи-позивача права оскаржити апеляційним порядком ухвалу суду про залишення без задоволення заяви, поданої порядком статті 383 Кодексу, не виконав головного обов’язку, покладеного на нього приписами частини другої статті 3 Конституції України, оскільки законодавчо не встановив дієвого судового контролю за виконанням судового рішення, не забезпечив права особи на судовий захист в адміністративному судочинстві та гарантій його реалізації,
як-от: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, право на апеляційний перегляд справи, обов’язковість судового рішення, що є неодмінними вимогами правовладдя як засади конституційного ладу в Україні, вираженої через формулу: „В Україні визнається і діє принцип верховенства права“ (частина перша статті 8 Конституції України).

(Абзац перший підпункту 7.6 пункту 7 мотивувальної частини).

Рішення від 1 березня 2023 року № 2-р(ІІ)/2023 у справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів частини першої статті 294, частини шостої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо рівноправності сторін під час судового контролю за виконанням судового рішення)

Конституційний Суд України вважає, що для досягнення легітимної мети суд повинен мати дискрецію. Однак суд під час розгляду справи про порушення митних правил за частиною першою статті 483 Кодексу не може забезпечити індивідуалізації відповідальності через: відсутність у зазначеній статті Кодексу інших видів стягнень; неможливість зміни розміру відсотків, за якими визначено штраф і обов’язковість застосування конфіскації. Неможливість вибору виду та розміру адміністративного стягнення з урахуванням обставин справи, а саме: характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом’якшують або обтяжують відповідальність, унеможливлює справедливий розгляд справи судом.
Таке законодавче регулювання суперечить засадам демократичного суспільства, базованого на верховенстві права (правовладді) (іn democratic society based on the rule of law).

(Абзаци другий, третій підпункту 2.10 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України від 5 липня 2023 року № 5-р(II)/2023 у справі за конституційними скаргами Душенькевича Анатолія Володимировича, Франка Андрія Володимировича, Ярош Ірини Миколаївни щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу другого частини першої статті 483 Митного кодексу України (щодо індивідуалізації юридичної відповідальності особи за митне правопорушення)

  • Каталог юридичних позицій
    • Каталог юридичних позицій Конституційного Суду України (за рішеннями, висновками)
      • 1. Конституція України
        • 1.1. Преамбула
        • 1.2. Розділ I Загальні засади (статті 1 – 20)
        • 1.3. Розділ II Права, свободи та обов’язки людини і громадянина (статті 21 – 68)
        • 1.4. Розділ ІІІ Вибори. Референдум (статті 69 – 74)
        • 1.5. Розділ IV Верховна Рада України (статті 75 – 101)
        • 1.6. Розділ V Президент України (статті 102 – 112)
        • 1.7. Розділ VI Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади (статті 113 – 120)
        • 1.8. Розділ VII Прокуратура (статті 121 – 123)
        • 1.9. Розділ VIII Правосуддя (статті 124 – 131-2)
        • 1.10. Розділ IX Територіальний устрій України (статті 132 – 133
        • 1.11. Розділ X Автономна Республіка Крим (статті 134 – 139)
        • 1.12. Розділ XI Місцеве самоврядування (статті 140 – 146)
        • 1.13. Розділ ХІІ Конституційний Суд України (статті 147 – 153)
        • 1.14. Розділ ХІІІ Внесення змін до Конституції України (статті 154 – 159)
        • 1.15. Розділ XIV Прикінцеві положення (статті 160 – 161)
        • 1.16. Розділ XV Перехідні положення
        • 2.1. Адміністративне право
        • 2.2. Адміністративне процесуальне право
        • 2.3. Виборче право
          • 2.3.1. Референдум
            • 2.3.1.1. Всеукраїнський референдум
            • 2.3.1.2. Місцевий референдум
            • 2.3.2.1. Види виборів
            • 2.3.2.2. Виборчі округи
            • 2.3.2.3. Передвиборчі операції
            • 2.3.2.4. Виборча кампанія
            • 2.3.2.5. Голосування та встановлення результатів виборів
            • 2.3.2.6 Звернення та скарги
            • 2.4.1. Корпоративні права
            • 2.21.1. Банківське право
            • 2.21.2. Бюджетне право
            • 2.21.3. Податкове право
            • 2.22.1. Корпоративні права
            • 3.1. Народовладдя
              • 3.1.1. Представницька демократія
              • 3.1.2. Пряма демократія
              • 3.1.3. Плюралістична демократія (принцип багатопартійності)
              • 3.2.1. Процедура
              • 3.2.2. Межі повноважень
              • 3.6.1. Державна мова
              • 3.6.2. Державні символи
                • 3.6.2.1. Державний Прапор
                • 3.6.2.2. Державний Гімн
                • 3.6.2.3. Державний Герб
                • 3.6.2.4. Столиця
                • 3.16.1. Воєнна безпека
                • 3.16.2. Громадська безпека і порядок
                • 3.16.3. Державна безпека
                  • 3.16.3.1. Запобігання корупції
                    • 3.16.3.1.1. Декларування доходів
                    • 4.1. Загальні питання
                      • 4.1.1. Суб’єкти прав
                      • 4.1.2. Межі та обмеження. Втручання
                      • 4.1.3. Правові обтяження
                      • 4.2.1. Право на життя
                      • 4.2.2. Право на свободу та особисту недоторканність
                        • 4.2.2.1 Обмеження волі
                          • 4.2.2.1.1. Арешт
                          • 4.2.2.1.2. Попереднє ув’язнення
                          • 4.2.7.1. Кореспонденція
                          • 4.2.7.2. Телефоні розмови
                          • 4.2.7.3. Електронний зв’язок
                          • 4.3.1. Право на інформацію
                          • 4.3.2. Право на свободу об’єднання
                          • 4.3.3. Право на участь в управлінні державними справами
                          • 4.3.4. Право доступу до державної служби
                          • 4.3.5. Право обирати
                          • 4.3.6. Право бути обраним
                          • 4.3.7. Право на мирні зібрання
                          • 4.3.8. Право на звернення громадян
                          • 4.3.9. Право на судовий захист
                            • 4.3.9.1. Доступ до суду
                            • 4.3.9.2. Право бути заслуханим
                            • 4.3.9.3. Право на доступ до інформації
                            • 4.3.9.4. Публічні слухання
                            • 4.3.9.5. Право на інформацію щодо рішення
                            • 4.3.9.6. Судочинство протягом розумного строку
                            • 4.3.9.7. Незалежність
                            • 4.3.9.8. Неупередженість
                            • 4.3.9.9. Рівність сторін
                            • 4.3.9.10. Використання мов
                            • 4.3.9.11. Презумпція невинуватості
                            • 4.3.9.12. Право мовчати
                            • 4.3.9.13. Право на інформацію щодо причин затримання
                            • 4.3.9.14. Право на інформацію щодо звинувачень
                            • 4.3.9.15. Право на достатній час і здатність для підготовки справи
                            • 4.3.9.16. Право на допит свідків
                            • 4.3.9.17. Принцип ne bis in idem
                            • 4.3.9.18. Права жертв злочину
                            • 4.3.9.19. Принцип застосування найбільш сприятливого закону
                            • 4.3.9.20. Право на компенсацію за збитки, спричинені державою
                            • 4.3.9.21. Неретроактивність закону
                            • 4.3.9.22. Право на обгрунтоване судове рішення (виправлення помилок тощо)
                            • 4.3.14.1. Експропріація
                            • 4.3.14.2. Націоналізація
                            • 4.3.14.3. Інші обмеження
                            • 4.3.14.4. Приватизація
                            • 4.3.14.5. Корпоративні права
                            • 4.4.1. Право власності на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності
                            • 4.4.2. Право на підприємницьку діяльність
                            • 4.4.3. Право на працю
                            • 4.4.4. Право на страйк
                            • 4.4.5. Право на відпочинок
                            • 4.4.6. Право на соціальний захист
                              • 4.4.6.1. Пенсії
                              • 4.4.6.2. Внаслідок Чорнобильської катастрофи
                              • 4.4.6.3. Державна допомога
                              • 4.5.1. Захист Вітчизни
                              • 4.5.2. Шанування державних символів
                              • 4.5.3. Незаподіяння шкоди природі, культурній спадщині
                              • 4.5.4. Сплата податків і зборів
                              • 4.5.5. Додержання Конституції України та законів України
                              • 4.5.6. Непосягання на права і свободи, честь і гідність інших людей
                              • 5.1. Верховна Рада України
                                • 5.1.1. Склад ВР України
                                • 5.1.2. Повноваження та функції ВР України
                                • 5.1.3. Вибори народних депутатів України
                                • 5.1.4. Народні депутати України
                                  • 5.1.4.1. Статус
                                  • 5.1.4.2. Депутатська недоторканність
                                  • 5.1.4.3. Гарантії діяльності
                                  • 5.1.4.4. Запити та звернення народних депутатів України
                                  • 5.1.5.1. Сесії
                                  • 5.1.5.2. Пленарні засідання
                                  • 5.1.5.3. Голова ВР України
                                  • 5.1.5.4. Комісії
                                    • 5.1.5.4.1. Постійні комісії
                                    • 5.1.5.4.2. Тимчасові спеціальні
                                    • 5.1.7.1. Законодавча ініціатива
                                    • 5.1.7.2. Кворум
                                    • 5.1.7.3. Більшість
                                    • 5.1.7.4. Право внесення доповнень
                                    • 5.1.7.5. Види актів
                                    • 5.1.7.6. Офіційне оприлюднення
                                    • 5.1.7.7. Набрання чинності актом
                                    • 5.1.7.8. Втрата чинності актом. Правові наслідки
                                    • 5.1.7.9 Вимоги до закону. Наслідки їх недотримання.
                                      • 5.1.7.9.1. Кримінальний та кримінально-процесуальний
                                      • 5.1.9.1. Законопроекти про внесення змін до Конституції України
                                      • 5.1.9.2. Державний бюджет України
                                      • 5.1.9.3. Дострокове припинення повноважень глави держави
                                      • 5.1.9.4. Надання згоди на обов’язковість міжнародних договорів
                                      • 5.1.9.5. Введення воєнного чи надзвичайного стану
                                      • 5.1.12.1. Призначення
                                      • 5.1.12.2. Гарантії незалежності
                                        • 5.1.12.2.1. Тривалість мандату
                                        • 5.1.12.2.2. Несумісність
                                        • 5.1.12.2.3. Імунітети
                                        • 5.2.1. Порядок обрання та припинення повноважень
                                          • 5.2.1.1. Вимоги до кандидата на пост Президента України
                                          • 5.2.1.2. Вступ на посаду
                                          • 5.2.1.3. Тривалість перебування на посаді
                                          • 5.2.1.4. Неможливість виконувати обов’язки
                                          • 5.2.1.5. Закінчення терміну перебування на посаді
                                          • 5.2.1.6. Обмеженість кількості мандатів
                                          • 5.2.2.1. Відносини з органами законодавчої влади
                                          • 5.2.2.2. Відносини з органами виконавчої влади
                                          • 5.2.2.3. Відносини з органами судової влади
                                          • 5.2.2.4. Промульгація законів
                                          • 5.2.2.5. Міжнародні відносини
                                          • 5.2.2.6. Право вето щодо законів
                                          • 5.2.3.1. Юридична відповідальність
                                            • 5.2.3.1.1. Імунітети
                                            • 5.2.3.1.2. Цивільна відповідальність
                                            • 5.2.3.1.3. Кримінальна відповідальність
                                            • 5.3.1. Порядок формування та склад КМ України
                                            • 5.3.2. Повноваження та функції КМ України
                                            • 5.3.3. Порядок роботи та організація КМ України
                                            • 5.3.4. Відставка Уряду
                                            • 5.4.1. Фонд державного майна
                                            • 5.4.2. Державна фіскальна служба (раніше – ДПС)
                                            • 5.4.3. Органи державної виконавчої служби
                                            • 5.4.4. Міністерство закордонних справ
                                            • 5.5.1. Судова система України
                                              • 5.5.1.1. Орган верховної юрисдикції
                                              • 5.5.1.2. Орган загальної юрисдикції
                                              • 5.5.1.3. Органи адміністративної юрисдикції
                                              • 5.5.1.4. Органи фінансової юрисдикції
                                              • 5.5.1.5. Органи військової юрисдикції
                                              • 5.5.1.6. Органи виключної юрисдикції
                                              • 5.5.1.7. Органи господарської юрисдикції
                                              • 5.5.1.8. Інші судові органи
                                              • 5.5.2.1. Кваліфікація
                                              • 5.5.2.2. Призначення. Обрання
                                              • 5.5.2.3. Тривалість повноважень. Закінчення строку повноважень
                                              • 5.5.2.4. Звільнення. Відставка
                                              • 5.5.2.5. Матеріальний та соціальний захист
                                              • 5.5.2.6. Статус
                                                • 5.5.2.6.1. Несумісність
                                                • 5.5.2.6.2. Дисципліна
                                                • 5.5.2.6.3. Незмінюваність
                                                • 5.5.2.6.4. Незалежність
                                                • 5.5.2.6.5. Недоторканність
                                                • 5.5.2.6.6. Конкурс. Оцінювання.
                                                • 5.5.2.7.1. Присяга судді
                                                • 5.5.12.1. Конференції та збори суддів
                                                • 5.5.12.2. З’їзд суддів
                                                • 5.5.12.3. Рада суддів
                                                • 5.6.1. Склад Конституційного Суду України
                                                • 5.6.2. Порядок призначення/обрання та звільнення суддів Конституційного Суду України
                                                  • 5.6.2.1. Вимоги до суддів
                                                  • 5.6.2.2. Кількісний склад
                                                  • 5.6.2.3. Органи, які призначають/обирають, звільняють суддів
                                                  • 5.6.2.4. Обрання/призначення, звільнення судді
                                                  • 5.6.2.5. Обрання/призначення, звільнення Голови Суду та його заступників
                                                  • 5.6.2.6. Повноваження голови/заступників Голови Суду
                                                  • 5.6.2.7. Поділ на колегії
                                                  • 5.6.3.1. Строк повноважень судді
                                                  • 5.6.3.2. Строк повноважень Голови та його заступників
                                                  • 5.6.3.3. Повноваження судді
                                                  • 5.6.3.4. Гарантії діяльності судді
                                                  • 5.6.3.5. Припинення повноважень судді
                                                  • 5.6.4.1. Загальні положення
                                                  • 5.6.4.2. Обмеження контролю
                                                  • 5.6.4.3. Попередній контроль
                                                  • 5.6.4.4. Наступний контроль
                                                  • 5.6.4.5. Абстрактний контроль
                                                  • 5.6.4.6. Конкретний контроль
                                                  • 5.6.5.1. Загальні питання
                                                  • 5.6.5.2. Звернення (конституційне подання, конституційне звернення, конституційна скарга)
                                                    • 5.6.5.2.1. Підписання
                                                    • 5.6.5.2.2. Форми
                                                    • 5.6.5.2.3. Вимоги
                                                    • 5.6.5.9.1. Голосування
                                                    • 5.6.5.9.2. Види
                                                    • 5.6.5.9.3. Окрема думка судді
                                                    • 5.6.5.9.4. Оприлюднення рішення
                                                    • 5.7.1. Національний банк України
                                                    • 5.7.2. Прокуратура
                                                    • 5.7.3. Рахункова палата
                                                    • 5.7.4. Центральна виборча комісія
                                                    • 5.7.5. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
                                                    • 5.7.6. Міністерство фінансів України
                                                    • 5.7.7. Національне антикорупційне бюро України
                                                    • 5.7.8. Державне бюро розслідувань
                                                    • 6.1. Правовий статус АРК
                                                    • 6.2. Повноваження АРК
                                                    • 6.3. Конституція АРК
                                                    • 6.4. Верховна Рада АРК
                                                    • 6.5. Правові акти Верховної Ради АРК
                                                    • 6.6. Статус депутата Верховної Ради АРК
                                                    • 6.7. Рада міністрів АРК
                                                    • 7.1. Поняття місцевого самоврядування
                                                    • 7.2. Засади місцевого самоврядування
                                                    • 7.3. Вибори до органів місцевого самоврядування
                                                    • 7.4. Система місцевого самоврядування
                                                    • 7.5. Статус органів місцевого самоврядування
                                                    • 7.6. Повноваження органів місцевого самоврядування
                                                    • 7.7. Гарантії місцевого самоврядування
                                                    • 7.8. Матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування
                                                      • 7.8.1. Комунальна власність
                                                      • 7.8.2. Місцеві бюджети
                                                      • 7.8.3. Державне фінансове забезпечення
                                                      • 9.1. Принципи
                                                      • 9.2. Державний бюджет
                                                      • 9.3. Рахунки
                                                      • 9.4. Грошова одиниця
                                                      • 9.5. Фінансовий контроль
                                                      • 9.6. Податкова система
                                                        • 9.6.1. Принципи
                                                        • 9.6.2. Оподаткування
                                                        • 9.7.1. Приватизація
                                                        • 10.1. Збройні Сили та інші військові формування
                                                          • 10.1.1. Майно
                                                          • 11.1. Громадські об’єднання
                                                          • 1. Право на конституційне подання/звернення/скаргу
                                                            • 1.1. Суб’єкти права на конституційне подання/звернення/скаргу
                                                            • 1.2. Відкликання підпису
                                                            • 1.3. Непряме звернення
                                                            • 3.1. Вимоги до конституційного подання
                                                              • 3.1.1. Представництво
                                                              • 3.1.2. Обґрунтування тверджень щодо неконституційності акта (його окремих положень)
                                                              • 3.1.3. Обґрунтування підстав, які спричинили потребу в тлумаченні
                                                              • 3.2.1. Представництво
                                                              • 3.2.2. Обґрунтування тверджень
                                                              • 3.2.3. Неоднозначність застосування
                                                              • 3.3.1. Уповноваження іншої особи
                                                              • 3.3.2. Неприйнятність конституційної скарги
                                                                • 3.3.2.1. Порушення строків. Повторне звернення
                                                                • 3.3.2.2. Істотні формальні недоліки
                                                                • 3.3.2.3. Очевидна необґрунтованість
                                                                • 3.3.2.4. Наявне зловживання правом на подання скарги
                                                                • 4.1. Компетенція інших органів (посадових осіб)
                                                                • 4.2. Усунення неузгодженості
                                                                • 4.3. Консультації з питань правозастосування
                                                                • 4.4. Нечинність акта (окремого положення). Вичерпання дії. Зміна редакції
                                                                  • 4.4.1. Розгляд нечинного акта (окремого положення)
                                                                  • Конституція України
                                                                  • Права, свободи і обов’язки людини і громадянина
                                                                  • Верховна Рада України
                                                                    • Акти Верховної Ради України
                                                                    • 1. Право на конституційне подання/звернення
                                                                      • 1.1. Суб’єкти права на конституційне подання/звернення
                                                                      • 1.2. Відмова від підпису, доповнення новими підписами
                                                                      • 1.3. Непряме звернення
                                                                      • 3.1. Вимоги до конституційного подання
                                                                        • 3.1.1. Представництво
                                                                        • 3.1.2. Правове обґрунтування тверджень
                                                                        • 3.1.3. Практична необхідність
                                                                        • 3.2.1. Представництво
                                                                        • 3.2.2. Обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні
                                                                        • 3.2.3. Неоднозначність застосування
                                                                        • 4.1. Компетенція інших органів (посадових осіб)
                                                                          • 4.1.1. Необхідність дослідження фактичних обставин
                                                                          • 4.1.2. Неврегульованість правовідносин, прогалини у законодавстві
                                                                          • 4.1.3. Незгода з рішенням, оскарження
                                                                          • Конституція України
                                                                          • Права, свободи і обов’язки людини і громадянина
                                                                          • Верховна Рада України
                                                                          • Президент України
                                                                          • Кабінет Міністрів України. Органи виконавчої влади
                                                                          • Правосуддя
                                                                          • Місцеве самоврядування
                                                                          • Інші державні установи (організації, підприємства)
                                                                          • 1. Право на конституційне подання/звернення/скаргу
                                                                            • 1.1. Суб’єкти права на конституційне подання/звернення/скаргу
                                                                            • 1.2. Відкликання підпису
                                                                            • 1.3. Непряме звернення
                                                                            • 3.1. Вимоги до конституційного подання
                                                                              • 3.1.1. Представництво
                                                                              • 3.1.2. Обґрунтування тверджень щодо неконституційності акта (його окремих положень)
                                                                              • 3.1.3. Обґрунтування підстав, які спричинили потребу в тлумаченні
                                                                              • 3.2.1. Представництво
                                                                              • 3.2.2. Обґрунтування тверджень
                                                                              • 3.2.3. Неоднозначність застосування
                                                                              • 3.3.1. Уповноваження іншої особи
                                                                              • 3.3.2. Неприйнятність конституційної скарги
                                                                                • 3.3.2.1. Порушення строків. Повторне звернення
                                                                                • 3.3.2.2. Істотні формальні недоліки
                                                                                • 3.3.2.3. Очевидна необґрунтованість
                                                                                • 3.3.2.4. Наявне зловживання правом на подання скарги
                                                                                • 3.3.3.1. Цитування положень (посилання) без аргументації
                                                                                • 3.3.3.2. Незгода з існуючим законодавчим регулюванням
                                                                                • 3.3.3.3. Незгода із правозастосуванням (судовим рішенням)
                                                                                • 3.3.3.4. Припущення, власна інтерпретація
                                                                                • 4.1. Компетенція інших органів (посадових осіб)
                                                                                • 4.2. Усунення неузгодженості
                                                                                • 4.3. Консультації з питань правозастосування
                                                                                • 4.4. Нечинність акта (окремого положення). Вичерпання дії. Зміна редакції
                                                                                  • 4.4.1. Розгляд нечинного акта (окремого положення)
                                                                                  • Конституція України
                                                                                    • розділ ІІ. Права, свободи і обов’язки людини і громадянина
                                                                                    • розділ ІV. Верховна Рада України
                                                                                    • розділ VІІІ. Правосуддя
                                                                                    • Рівність
                                                                                    • Право власності
                                                                                    • Соціальний захист
                                                                                    • Судовий захист
                                                                                    • Адміністративне судочинство
                                                                                    • Конституційне судочинство
                                                                                    • Кримінальне судочинство
                                                                                    • Про КСУ
                                                                                      • Інформаційна довідка про КСУ
                                                                                      • Юридичні документи
                                                                                      • Структура КСУ
                                                                                      • Судді КСУ попередніх каденцій
                                                                                      • Секретаріат КСУ
                                                                                      • Рішення КСУ
                                                                                      • Висновки КСУ
                                                                                      • Ухвали КСУ
                                                                                      • Постанови КСУ
                                                                                      • На розгляді Cуду
                                                                                      • Порядок денний
                                                                                      • Графік роботи органів КСУ
                                                                                      • Щорічна інформаційна доповідь
                                                                                      • Міжнародні зв’язки
                                                                                      • Науково-консультативна рада КСУ
                                                                                      • Асоціація суддів КСУ
                                                                                      • Архів подій
                                                                                      • Дорадча група експертів
                                                                                      • Прийом громадян
                                                                                      • Порядок допуску до КСУ
                                                                                      • Конституційна скарга
                                                                                      • Конкурс
                                                                                      • Оглядові екскурсії
                                                                                      • Інша корисна інформація
                                                                                      • Бібліотека Конституційного Суду України
                                                                                      • Доступ до публічної інформації
                                                                                      • Запобігання корупції
                                                                                      • Очищення влади
                                                                                      • Внутрішній аудит
                                                                                      • Про бюджет
                                                                                      • Публічні закупівлі
                                                                                      • Стратегічне планування
                                                                                      • Новини та події
                                                                                      • Анонси
                                                                                      • Інформація для ЗМІ
                                                                                      • ЗМІ про КСУ
                                                                                      • Контакти

                                                                                      Загальні принципи права. Міжгалузеві та галузеві принципи права

                                                                                      Загальні принципи поширюються на всі галузі та інститути права. Вони надають правопорядку необхідний аксіологічний вимір, указуючи на цінності, які визначають право в цілому. Загальні принципи формують підвалини не тільки тлумачення та реалізації норм права, а й самого процесу нормотворчості, є віддзеркаленням основоположних принципів, на основі яких вони забезпечують єдність права.

                                                                                      На думку багатьох дослідників, загальні принципи права тісно пов’язані з теорією природного права.

                                                                                      Водночас деякі загальні принципи (спеціальний закон скасовує загальний; наступний закон скасовує попередній; ніхто не може передати прав більше, ніж має сам, та ін.) породжені вимогами юридичної логіки та юридичної техніки.

                                                                                      Загальні принципи права стали визнаватися самостійним джерелом права у другій половині XX ст. Це дає можливість судам застосовувати право в умовах існування прогалин і суперечностей. Крім того, це дозволяє уникнути ототожнення права із законами, попереджує створення та застосування несправедливих, свавільних законів.

                                                                                      До загальних принципів права належать принципи правової визначеності, пропорційності, добросовісності, розумності та ін.

                                                                                      Основу принципу правової визначеності утворює концепція передбачуваності, згідно з якою суб’єктам має бути забезпечена можливість планувати свої дії із впевненістю, що вони знають про правові наслідки своїх дій. Цей принцип вимагає, зокрема, аби правові акти заздалегідь оприлюднювалися, діяли на майбутнє, були ясними, точними, чіткими та несуперечливими. Застосування актів також має бути передбачуваним для індивідів.

                                                                                      Конституційний Суд України виводить принцип правової визначеності із конституційних принципів верховенства права, рівності та справедливості (див., наприклад, рішення від 22 вересня 2005 р. № 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками; від 11 жовтня 2011 р. № 11 -рп/2011 у справі про строки адміністративного затримання), наголошуючи на тому, що в іншій ситуації не може бути забезпечено однакове застосування права, що неминуче призводить до сваволі.

                                                                                      Оскільки ідеї правової визначеності мають втілюватись у процесі як нормотворчості, так і реалізації права (правозастосування), це логічно зумовлює дві групи відповідних вимог:

                                                                                      • – вимоги до нормативних актів. Так, акти мають бути зрозумілими, несуперечливими і повинні пропонувати повне врегулювання; акти мають обов’язково оприлюднюватися, повинні не мати зворотної дії, бути стабільними і послідовними;
                                                                                      • – вимоги до їх застосування (нормативно-правові акти повинні виконуватися; має існувати практика їх однакового застосування; рішення судів повинні бути остаточними, обов’язковими та виконуваними).

                                                                                      Принцип пропорційності (розмірності) грунтується на ідеї справедливості і розглядається як елемент принципу верховенства права (див., зокрема, рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004, від 24 березня 2005 р. № 2-рп/2005; від 20 червня 2007 р. № 5-рп/2007).

                                                                                      Відповідно до цього принципу юридичні дії та владні рішення мають проходити тест на пропорційність, що включає три критерії: по-перше, засіб, призначений для досягнення мети влади, повинен підходити для досягнення цієї мети (доречність); по-друге, з усіх придатних має бути обрано той засіб, який найменше обмежує право приватної особи (необхідність); по-третє, збиток особи від обмеження її права повинен бути пропорційним вигоді від досягнення поставленої мети (пропорційність у вузькому розумінні). Пропорційність у вузькому розумінні також нерідко йменують принципом балансування.

                                                                                      Так, оцінюючи доречність певного засобу, необхідно врахувати неможливість застосування заборонених засобів (наприклад, катувань), що робить недоречним подальший аналіз тих чи інших обмежень на предмет їх пропорційності. Крім того, оцінюванню підлягає легітимність мети застосування засобу, яка має випливати з конституції і законів. Засіб є доречним, якщо він є дійсно обгрунтованим і придатним для досягнення мети.

                                                                                      Водночас доречність засобу необов’язково свідчить про те, що він є єдино можливим. Якщо існують інші, менш обтяжливі засоби, то у держави не має розумних підстав використовувати засоби, що передбачають більше втручання: більш м’які засоби є оптимальними; вони краще відповідають інтересам громадян, при цьому рівною мірою відповідаючи інтересам держави.

                                                                                      Перевірка пропорційності передбачає також порівняння інтенсивності втручання з метою, яка переслідується. У цій ситуації беруться до уваги правові та моральні цінності суспільства, відбуваються зважування та балансування прав, інтересів та цілей сторін. Баланс можна вважати справедливим (розумним) лише за умови, що обмеження, яке запроваджується, не посягає на саму сутність того чи іншого права і не призводить до втрати його реального змісту.

                                                                                      Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної і чесної поведінки суб’єктів при виконанні ними своїх юридичних обов’язків і здійсненні своїх суб’єктивних прав. Він містить вимоги, які допомагають усунути або пом’якшити недоліки абстрактної і формальної природи права, наблизити його до ідеалів справедливості, рівності, свободи та гуманізму. Добросовісність – це реалізація прав і додержання обов’язків, здійснення нормотворчості, правозастосування та тлумачення відповідно не тільки до букви права, а й до його духу. Конституційний Суд України визнає добросовісність однією із загальноправових засад (див. Рішення від 1 грудня 2004 р. № 18-рп/2004 у справі про охоронюваний законом інтерес).

                                                                                      У принципі добросовісності слід виділити два аспекти:

                                                                                      1) добросовісність при реалізації прав і повноважень, що втілюється в концепціях неприпустимості зловживання правом, заборони обходу закону, добросовісної помилки та ін.

                                                                                      Наприклад, неприпустимість зловживання правом зазвичай виводять із конституційних положень, згідно з якими здійснення прав і свобод людини не повинне порушувати права і свободи інших осіб. Зловживання правом – це свого роду спотворення права. У цьому разі особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права, окремі норми та інститути права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право;

                                                                                      2) добросовісність при виконанні обов’язків, яка стосується як договірних, так і недоговірних зобов’язань.

                                                                                      Принцип розумності, що розглядається як складова верховенства права (див., напр., рішення Конституційного Суду України від 8 грудня 2011 р. № 16-рп/2011 у справі про фіксування судового процесу технічними засобами; від 29 серпня 2012 р. № 16-рп/2012 у справі про підсудність окремих категорій адміністративних справ), вимагає обґрунтованості та послідовності поведінки суб’єктів права (у тому числі суб’єктів владних повноважень), установлює необхідність їх розсудливості. Суб’єкти мають зважувати власні дії з урахуванням їхнього значення та наслідків, аби визначити шкоду, яку вони можуть завдати, зіставляти власну оцінку з оцінкою інших. Принцип розумності вимагає перевіряти дії цих осіб на відповідність здоровому глузду, використовуючи при цьому стандарт “звичайної розумної особи” (людини, яка має нормальний, середній рівень інтелекту, знання та життєвого досвіду). Крім того, у деяких випадках (наприклад, при регламентації поведінки суб’єктів владних повноважень, суб’єктів підприємницької діяльності) при визначенні розумності оцінюється також ефективність дій.

                                                                                      Поряд із загальними принципами в системі права існують міжгалузеві та галузеві принципи, а також принципи підгалузей права і правових інститутів. Ці принципи досліджуються насамперед галузевими юридичними науками.

                                                                                      Міжгалузеві принципи права – це принципи, що притаманні декільком галузям права, визначають їх характер та напрями подальшого розвитку.

                                                                                      Наприклад, процесуальні галузі права мають такі спільні принципи, як змагальність сторін, гласність судового процесу, незалежність суду та ін.

                                                                                      Галузеві принципи права – це принципи, що притаманні певній галузі права, визначають її характер та напрями подальшого розвитку.

                                                                                      Наприклад, цивільному праву притаманні такі принципи, як свобода договору, свобода підприємницької діяльності, судовий захист цивільного права та інтересу тощо.

                                                                                      Значення принципів права для правового регулювання

                                                                                      Принципи права відіграють важливу роль у процесі правового регулювання – під час як нормотворчості, так і застосування права.

                                                                                      Вплив принципів права на процес нормотворчості полягає у тому, що вони:

                                                                                      • 1) висувають вимоги до нормотворчої діяльності, що має відповідати певним базовим засадам (зокрема, принципам справедливості, гуманізму, правової визначеності, добросовісності, розумності);
                                                                                      • 2) визначають зміст норм права, що створюються на розвиток того чи іншого принципу або групи принципів. Наприклад, при встановленні санкцій кримінально-правових норм законодавець, керуючись принципом справедливості як дороговказом, повинен забезпечити відповідний вибір покарань, що можуть застосовуватися за вчинення злочинів, додержання системної послідовності встановлення покарань у санкціях Особливої частини, відповідність видів і розмірів (строків) покарань тяжкості злочинів, можливості сукупності злочинів, додержання можливості справедливого застосування санкції до всіх категорій осіб, які підлягають кримінальній відповідальності, установлення в альтернативних санкціях проміжних за суворістю видів покарань, пропорційність підвищення і зниження розмірів (строків) покарань та ін.;
                                                                                      • 3) використовуються при перевірці правового характеру норм під час їх створення. Наприклад, при встановленні обмежень прав людини законодавець повинен перевірити норми на відповідність принципам заборони дискримінації, пропорційності та правової визначеності.

                                                                                      Роль принципів права у процесі правозастосування визначається тим, що вони:

                                                                                      • 1) допомагають при тлумаченні норм права. Особа, яка здійснює тлумачення, має прагнути того варіанта тлумачення, який найкраще вписується в чинну правову систему. Тому найбільш обгрунтованим є той варіант, який узгоджується, зокрема, з принципами права, що мають глибоке системоутворююче значення. Шукаючи задум законодавця, інтерпретатор має виходити з припущення, що цей задум полягав у забезпеченні дії принципів права, а не в їх запереченні;
                                                                                      • 2) виступають як підстави для перегляду правових актів. Посилання на принципи може допомогти усунути порушення прав, що їх припустилися під час прийняття та застосування норм права. Наприклад, згідно з ч. З ст. 2 КАС України адміністративні суди мають повноваження перевіряти нормативно-правові та індивідуально-правові акти (рішення) суб’єктів владних повноважень на їх відповідність таким принципам права, як рівність, пропорційність, добросовісність, неупередженість тощо;
                                                                                      • 3) допомагають подоланню прогалин у праві. Традиційно використання принципів права пов’язується із застосуванням аналогії права, тобто вирішенням справи (за наявності прогалини і відсутності “аналогічної” правової норми) на основі загальних або галузевих принципів права. Для регулювання відносин, що не є подібними до інших, суб’єкт правозастосування має виробити конкретне правило, яке б найкращим чином узгоджувалося з принципами права.
Українцям