Завоювання Єрусалиму хрестоносцями в 1099 році

Сучасна столиця щодо молодої держави Ізраїль має дуже багату історію. У різні епохи це був найбільший місто Ізраїльсько-Іудейського царства, потім його захопили римляни, зруйнувавши легендарний Єрусалимський Храм. Трохи згодом місто дістався одному із спадкоємців римської імперії, Візантії. Однак незабаром араби своїми постійними набігами відвоювали собі у Візантійській імперії східне узбережжя Середземного моря. Це сталося в VII столітті. В ХІ столітті місто завоювали мусульманські племена турків-сельджуків, і саме цей факт, став головним приводом для початку Хрестових походів, оголошених Католицькою церквою. Адже місто Христа, центр формування християнської релігії, місце, де знаходиться Гроб Господень, завойоване неправедними мусульманами. Так почалася одна з сторінок історії Єрусалиму – війна між хрестоносцями і мусульманами за місто.

Перший Хрестовий похід був оголошений Папою Римським Урбаном ІІ в 1095 році. З 1096 року почалася підготовка до походу, а вже в через рік почалися активні бойові дію в східному Середземномор’ї. У 1098 році на території Леванту хрестоносці утворили кілька міст: графства Едесское і Тріполі, а також князівство Антіохії. Але головна мета, Єрусалим, поки залишалася в руках мусульман. Влітку 1096 року почалася облога міста європейцями.

Головними загонами при облозі Єрусалиму командував граф Бульонский (сучасна Бельгія) Готфрід. Весь червень хрестоносці з великими труднощами підходили до міста, а 15 липня 1099 місто було захоплене. За кілька тижнів до цього з міста були вигнані всі християни, частина з яких долучилася до хрестоносцям і таким чином повернулася в місто. За багатьма дійшли до нас джерел ми знаємо, що хрестоносці влаштували справжню криваву розправу над жителями міста. Особливо не шкодували мусульман і євреїв. Були спалені всі релігійні спорудження «невірних», багато хто з них з розташованими всередині людьми. В одному джерела кажуть, що «через трупів по місту неможливо було переміщатися». Загальна кількість жертв в битві і різанину: 20-30 тисяч чоловік. Известия про ці події були записані в багатьох середньовічних європейських хроніках, в тому числі і в давньоруському літописі Нестора. Найскладнішим для європейців за часів облоги, була не стільки битва, скільки брак продовольства і їжі. Сельджукам допомагали єгиптяни, вони за допомогою свого флоту захопили або зруйнували не один корабель з провізією, що плив з Європи на допомогу хрестоносцям.

За прикладом попередніх років, на території Єрусалиму було утворено нову державу хрестоносців. Але воно, з огляду на статус міста, почали називати Єрусалимське королівство. Королем повинен був стати Готфрід Бульйонський, він погодився очолити новий держави, але тільки без титулу «король». Він вважав, що це не слід робити в місті, де Христа теж коронували, але за допомогою тернового вінця. Готфрід в перші дні правління брав участь в призначення першого латинського Єрусалимського патріарха, які, природно, повинен був підкорятися Римському Папі. До цього християни Близького Сходу були під заступництвом Константинопольського патріарха. Це ще один нюанс Хрестового походу. Правил «некоронований король» Готфрід всього рік, в 1100 році він помер від холери. До речі, його брат і приймач Болдуін І від титулу король не відмовився.

На завоювання Єрусалиму хрестоносцями війни за нього не закінчилися. Мусульмани робили безліч спроб повернути місто, а європейці всіляко намагалися його втримати, розуміючи, що після його здачі можна втратити весь Близький Схід. Були ще сім Хрестових походів, більшість з них пов’язано безпосередньо з Єрусалимом. У ХІІ столітті місто було захоплене мусульманським полководцем Салах-ад-Діном, або як говорили європейці, Саладином. Почався Третій похід, названий «королівським», адже в ньому взяли участь чимало європейських королів. У 1244 році місто було завойовано війнами з Туркменістану, залишків держави Хорезмшахов. Це було остаточне відвоювання міста мусульманами. Але європейці трималися на території Єрусалимського держави до 1291 року, коли була здана Акра, остання фортеця європейців на Близькому Сході.

Єрусалимське королівство

середньовічне християнське королівство на Близькому Сході / З Вікіпедії, безкоштовно енциклопедія

Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:

Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Єрусалимське королівство?

Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини

Єрусали́мське королі́вство (лат. Regnum Hierosolymitanum) — у 1099—1291 роках християнська монархічна держава у Святій Землі. Виникла завдяки перемозі хрестоносців у Першому хрестовому поході (1095–1099) і захопленню Єрусалима 11 липня 1099 року. Керувалось королями і королевами з Булонської (1099—1143), Анжуйської (1143—1205), Монфератської (1205—1228), Гогенштауфенської (1228—1268) і Лузіньянської династій (1268—1291). Столицею був Єрусалим (1099—1187, 1229–1244); згодом — Тир (1187–1191) і Акра (1191—1229, 1244—1291). Панівною релігією було католицтво, офіційною мовою діловодства — латина. Населення держави складали «франки» (переважно французи і нормани), греки, сирійці, вірмени, євреї, араби. Гарантувалася свобода віросповідання православним, сирійським християнам, вірменам і юдеям. Управлінські посади в державі займали переважно католики-франки. В адміністративному плані поділялася на графства і сеньйорії, васальні до корони. Державні справи приймалися колегіально, на Вищій раді, до якої входила найвища аристократія і духовенство королівства. Нестачу постійних збройних сил і фінансів компенсували чернечо-лицарські ордени тамплієрів і госпітальєрів. Держава підтримувала тісні відносини зі Святим Престолом, Візантією, європейськими державами, включно з Руссю. Постійно ворогувала із сусідніми мусульманськими державами Єгипту, Сирії та Іраку. Внаслідок втрати Єрусалима 2 жовтня 1187 року терени королівства стали місцем численних хрестових походів за повернення Святого міста. Хрестоносці Шостого хрестового походу змогли ненадовго відвоювати Єрусалим (1229), але 15 липня 1244 року мусульмани-хорезмійці остаточно вибили хрестносців з міста і захопили його. Королівство було знищене силами Мамелюцького султанату, кульмінацією чого стало падіння Акри 18 травня 1291 року.

ЦЕЙ ДЕНЬ В ІСТОРІЇ. Взяття Єрусалиму хрестоносцями

На другий день штурму, 15 липня 1099 року, загони герцога Нижньої Лотарингії Готфріда Бульонського першими увірвались у Єрусалим, де хрестоносцями з усієї Європи було розграбоване і вирізане майже усе 60-тисячне населення. Перемога через місяць під Авскалоном над військами Фатімідського халіфату завершила Перший хрестовий похід. На обкладинці: Еміль Сіньол «Завоювання Єрусалиму хрестоносцями»,

З початку XI сторіччя християни в Єрусалимі почали зазнавати все більших утисків від мусульман-правителів міста, особливо після 1071 року , коли місто перейшло від достатньо толерантних фатімідських арабів до турків-сельджуків. Розбивши візантійську армію при Манзікерті, турки завоювали більшу частину Малої Азії і загрожували захопити Константинополь, що спонукало візантійського імператора Олексія Комніна звернутись по допомогу до Заходу. 27 листопада 1095 року на соборі в Клермоні, нині — Франція, папа Урбан II закликав до хрестового походу на захист близько-східних християн і завоювання Cвятої землі, сподіваючись, що це дозволить подолати розкол між римо-католицькою та грецькою церквами і допоможе йому стати на чолі єдиної церкви.

Військо з усієї Європи, порядка 4 тисяч лицарів і 25 тисяч піхотинців, очолювали граф Раймунд Тулузький, папський легат Адемар Монтейльський, князь Боемунд Тарентський, лотаринзькмй граф Готфрід Бульонський з братами, Роберт Фландрський, Роберт Нормандський (старший син Вільгельма Завойовника і брат короля Англії Вільгельма Рудого), граф Стефан Блуаський (батько майбутнього короля Англії, свого повного тезки) і Гуго Вермандуа (син Анни Ярославни і молодший брат відлученого від церкви Клермонським собором короля Франції Філіпа I). У квітні 1097 року воно дісталось Константинополя і у червні після понад місячної облоги при допомозі візантійської армії захопило Нікею, головну твердиню сельджуків у Малій Азії, 1 липня завдали нищівну поразку військам сельджуків під Дорілеєм (нині — Ескішехір, Туреччина), що відкрило їм шлях на південь.

15 серпня 1097 року хрестоносці дійшли до Іконії (нині — Конья), звідки рушили далі на південь. Біля т. зв. Кілікійської Воріт, одному з небагатьох проходів через гори Тавра, румський султан Килич-Арслан зробив останню, і невдалу, спробу зупинити хрестоносців. Перемога при Гераклеї і взяття міста Тарс розсварила Балдуїна Бульонського і Боемунда Тарентського, кожен з яких прагнув за будь-яку ціну здобути власний феод. Їх протистояння переросло у бойові сутичку, після якої Балдуїн з братами залишив військо хрестоносців, що прямувало на південь, й на прочатку 1098 року захопив багате вірменське місто Едеса на правобережжі Єфрату, що стала центром Едеського графства, першої держави хрестоносців на Близькому Сході.

3 червня 1098 року хрестоносцям здалась Антіохія, восьмимісячна облога якої далась дорогою ціною, що ледь не поставила під загрозу весь результат походу, привела до розбрату між лідерами хрестоносців і остаточного розриву з візантійським імператором Олексієм Комніном, який у скрутну хвилину зрадив і не надав допомогу.

Усупереч клятві священну війну відмовився продовжувати і Боемунд Тарентський, за згодою інших лідерів 18 листопада проголошений правителем Антіохії, що стала центром однойменного князівства.

Хрестовий похід очолили Готфрід Бульонський, Раймунд IV Тулузький, Роберт II Фландрський і Роберт III Куртгез нормандський.

Після взяття у грудні 1098 року Маарри (нині Мааррет-ен-Нууман, Сирія) хрестоносці рушили углиб Фатімідського халіфату узбережжям Середземного моря. Зазнавши невдачі при спробі захопити Тріполі вони оминали великі міста й фортеці, і 7 червня 1099 року до стін Єрусалиму підійшло 1200 лицарів, 12 тисяч піхотинців і кілька тисяч християн з числа ліванських маронітів (за іншими даними — загалом близько 40 тисяч чоловік).

Хрестоносці відхилили пропозицію еміра Єрусалима Іфтікара ад-Даула безперешкодно здійснити паломництво до святих місць і оточили місто кількома таборами: Роберт Нормандський розбив табір з північного боку, Роберт Фландрський — зі східного, Готфрід Бульонський і Танкред Тарентський (небіж Боемунда Тарентського) стали на заході навпроти яффських воріт, Раймунд Тулузький — на горі Сіон з півдня. Брак продовольства і питної води не давав можливості сподіватись на тривалу облогу й вже 13 червня хрестоносці здійснили першу спробу штурму міста, успішно відбитого нечисленним, десь до тисячі чоловік, гарнізоном Єрусалима.

Ситуацію врятувало прибуття 17 червня в Яффу генуезьких кораблів з провіантом і військовим спорядженням, які довелось відбивати у жорстоких сутичках з мусульманами. У кінці червня надійшла звістка, що з Єгипту на захист Єрусалиму вийшла велика армія Фатімідського халіфату.

8 липня духовні наставники хрестоносців — Петро Пустельник, Раймунд Ажильський і Арнульф Шокеський — провели хресну ходу навколо стін Єрусалима, після чого зібралась військова рада, яка постановила розпочати інтесивну підготовку до вирішального бою. Було виготовлено дві величезні штурмові башти, кількадесят драбин і плетених щитів, й на світанку 14 липня 1099 року з обстрілу камінням з метальних машин розпочався штурм Єрусалиму. Він тривав увесь день, але успіху не приніс, й лише коли наступного дня, 15 липня, у кількох місцях вдалось засипати оперізуючий місто глибокий рів і наблизити до фортечних стін штурмові башти, хрестоносці під прикриттям арбалетників зуміли перекинути на міські мури дерев’яні містки, по яких вони біля північно-східних кутових воріт прорвалимь у Єрусалим. За переказами, першими у місто прорвалися лицарі Летальд і Енгельберт із загону Готфріда Бульонського.

Середньовічна мініатюра «Взяття Єрусалиму» з «Історії священної війни християнських королів у Палестині та східних краях» Гійома Тірського, XII ст.

Місто було піддане грабунку, а його жителі — знищенню, небувалому навіть за середньовічними мірками. Багато мусульман намагались знайти прихистико в мечеті Аль-Акса, Куполі Скелі на Храмовій горі, де, як свідчить хроніка «Діяння франків та інших пілігримів, які йшли в Єрусалим», «убитих було так багато, що наші люди йшли по щиколотки в крові» й «все місто наповнилося трупами», то ж «[наші лідери] також наказали всіх мертвих сарацинів викинути назовні через великий сморід, так що живі сарацини тягнули мертвих до виходу з воріт і складали їх у купи, високі як будинки. Ніхто ніколи не бачив і не чув про таку загибель язичників. і ніхто не знає їхнього числа, крім тільки Бога».

Гійом Тірський, автор «Історії священної війни християнських королів у Палестині та східних краях», вказусє, що на Храмовій горі було вбито «близько 10 тисяч ворогів, не рахуючи тих, що були вбиті всюди в місті і встеляли вулиці і площі; число їх, кажуть, було не менше».

Разом із мусульманами постраждали і юдеї, які разом з ними захищали Єрусалим. Деякі з них, згідно хроніки Ібн аль-Каланісі, намагалась врятуватись у синагозі, яку «підпалили франки».

Частина мусульман і юдеїв уникла розправи і їм разом з еміром Єрусалима хрестоносці дали можливість залишити місто.

Через тиждень, 22 липня 1099 року, у храмі Гробу Господнього було проголошено створення Єрусалимського королівства на чолі з Готфрідом де Бульоном, який «у місті, де Христос був коронований терновим вінцем», відмовився від титулу короля, погодившись на титул «Захисника Гробу Господнього».

1 серпня Арнульф Шокеський, капелан Роберта Нормандського, був обраний першим латинським патріархом Єрусалима. Допитавши уцілілих містян, він дізнався місцезнаходження частини священної реліквії — Животворного Хреста, на якому був розіп’ятий Ісус Христос . Арнульф ніс його поперед війська у бою під Аскалоном (нині Ашкелон в Ізраїлі), де 12 серпня 1099 року хрестоносці під проводом Готфріда Бульонського, Танкреда Тарентського і Роберта Нормандського завдали вирішальної поразки фатімідсьій армії, яку очолював візир Аль-Афдаль Шаханшах. Через розбрат і сварки серед хрестоносців місто взяти так і не вдалось, але переконлива перемога християн закріпила успіх Першого хрестового походу і стала його фактичним завершенням.